Всі в зборі. На День народження прийшли і світська влада, і предстоятелі УПЦ КП, УГКЦ і УАПЦ. Фото: fotolitopys.in.ua
У неділю, 23 листопада, в Національному заповіднику "Софія Київська" відбулася сенсація. На думку впливових церковників, події, які відбулися на вечорі пам'яті Блаженнішого митрополита Володимира в день його народження, матимуть благі наслідки для країни і віруючих. Чи не вперше за багато років предстоятелі різних гілок українського християнства – глава УПЦ КП Філарет, УГКЦ Святослав Шевчук та УАПЦ Мефодій – знайшли спільну мову і говорили, буквально вторячи один одному! "Тільки Блаженніший, з його дипломатичністю і прагненням до миру, міг таке зробити! І він зробив! Він явно з нами відзначає свій день народження!" – Говорили присутні.
ПОЦІЛУНОК І КОВЧЕГ. У Будинку митрополита на торжестві, організованому Фондом пам'яті митрополита Володимира та Міністерством культури, гості зайняли всі стільці, стояли в проходах в залі і навіть на сходах! На їхніх очах сталося те, про що багато років мріяли тисячі віруючих в Україні: не просто представники церков, а їх предстоятелі заговорили про єдність церкви і примирення, про те, що пора покінчити з розбратами і згуртуватися. І хто, як не Блаженніший, може в цьому допомогти навіть після свого відходу в кращий світ. Глава УПЦ КП Філарет нагадав про те вітальному поцілунку його і митрополита Володимира півторарічної давності, фото якого облетіло всі ЗМІ. "Люди хочуть нашої єдності, навіть та фотографія була так тепло усіма зустрінута", – говорив він. "Знаєте, після тієї новини в багатьох парафіях припинилися нападки одного патріархату на іншій – віруючі побачили, що раз предстоятелі вітають один одного, то навіщо нам сваритися? Навіть мала має значення для людей", – говорили в кулуарах.
"Ковчег". Юрій Нагулко придумав сюжет, провідуючи Блаженнішого в лікарні близько київського зоопарку. Фото: О. Гук
Презентували на вечорі пам'яті і картину Юрія Нагулка "Ковчег", де Блаженніший зображено дуже оптимістичним, причому зі своїм улюбленим носорогом – іграшкою, яку в дитинстві йому подарувала мама. "Митрополит Володимир бачив цю роботу і сказав мені: "Ти мене вгадав!" – Розповів нам автор.
Виставка пам'яті в Будинку митрополита. Один з носорогів владики. Фото О. Гук
ПРАВИЛА БЛАЖЕННІШИХ. Обговорювали на вечорі і Слово в пам'ять Митрополита Володимира, написане напередодні особистим секретарем предстоятеля, митрополитом Переяслав-Хмельницьким і Вишневським Олександром.
"...Чого чекають від нас люди? І що ми можемо їм дати? — запитує власне сумління Блаженніший у своїх щоденникових записах. — Кожна людина хоче, аби її зрозуміли та прийняли. У нас немає можливостей нагодувати усіх голодних і надати притулок усім бездомним. Але ми можемо і маємо проникнутися у тих людей, яких посилає нам Господь. Люди чекають від нас розуміння. І ми маємо навчитися по-справжньому вдумуватися в людей, яких зустрічаємо у своєму житті, намагатися зрозуміти їх обставини, надати їм притулок у своєму серці". Двері серця, як і двері кабінету Митрополита Володимира у Митрополії — ніколи не зачинялися...
"Митрополит надто м’який. Навіщо давати стільки свободи єпископату і духовенству"? Подібні думки регулярно озвучувалися прибічниками "жорсткого курсу" як з московського "центру", так і з керівної адміністрації Києва. Але Предстоятель стояв на своєму. Те, що ви називаєте "м’якістю", — говорив він, — це повага до свободи інших. Так, свобода — це завжди ризик. Але якщо на цей ризик йде Сам Бог, то хіба можемо уникнути його ми"?..
Терпіти та чекати. Цим двом речам, яких так часто бракує всім нам, Блаженніший навчився досконало. "Богові відомі всі наші потреби, — говорив Блаженніший. — Тому живи за принципом: нічого не проси і ні від чого не відмовляйся".
М’яка, смиренна людина. Таким запам’ятався Блаженніший усім нам. Але м’яким і лагідним Блаженніший залишався лише до тих пір, доки це не шкодило церковним інтересам. Варто було лише перейти певну межу, і перед вами поставала цілком інша особа: тверда та непіддатлива, "впертий хохол", як називали його у відповідних органах за часів ректорства у Московських Духовних Школах і на посаді Керуючого справами Патріархії.
Останні роки життя Предстоятеля були потьмарені активними спробами режиму Януковича, деяких олігархів і зацікавлених осіб усередині Церкви змістити Митрополита Володимира з посади, яку він обіймав. Блаженніший був хворий. Фізичні сили спливали. Та й владолюбною людиною Митрополит Володимир ніколи не був… Однак, зустрівшись з наполегливим бажанням тодішньої Банкової поставити на чолі УПЦ більш молодшого та піддатливого Предстоятеля заради виборів 2015 року, Блаженніший відмовився піти на спокій. "З Божою поміччю я намагатимусь нести свій хрест до кінця. Хочу померти Митрополитом Київським" — такою була його відповідь одне з чергових вмовлянь. "Часи міняються, а методи ті ж самі", — з болем говорив він згодом...
...Митрополит Володимир очолював Українську Православну Церкву в "осьовий" час її становлення. І немає сумніву, що останній двадцятирічний період у житті нашої Церкви з часом будуть називати "золотою добою" в новітній історії канонічного Українського Православ’я. Добою Блаженнішого Володимира, добою відродження, розвитку і зміцнення церковної України. Дай нам Боже зберегти ці здобутки та примножити!..
Вічна Вам пам’ять, Ваше Блаженство!"