Чому рослини виявилися стійкими до радіаційного опромінення?
26 квітня – тридцять четверты роковини катастрофи на Чорнобильській атомній електростанції, яка стала однією з найстрашніших техногенних катастроф як в історії України, так і Радянського союзу. Давайте згадаємо, як це було.
25 квітня 1986 року. Напередодні катастрофи
На цей день була призначена зупинка четвертого енергоблоку Чорнобильської АЕС на планово-примусовий ремонт. Це була не перша зупинка енергоблоку – зазвичай, в цей час проводилися різні випробування обладнання реактора. Цього разу були заплановані випробування так званого режиму "вибігання ротора турбогенератора", який розглядався як додаткова система аварійного електропостачання. Простіше кажучи, якщо станція з якихось причин виявилася б знеструмленою, цей "вибіг" міг би живити електричні насоси.
Цей режим ще жодного разу не використовувався на таких великих станціях як ЧАЕС. До того ж: попередні експерименти, що проводилися з 1982 року, були невдалими.
"Обстановка на станції напередодні аварії була напруженою. І фахівці оцінювали її цілком об'єктивно. Але змінити нічого не могли – на них чинився тиск з боку київського керівництва, яке розраховувало напередодні травневих свят відзвітувати в Москві, що на ЧАЕС проведена блискуча робота ... Ще 27 лютого ми відправили в УКДБ в Києві та Київській області інформацію про те, що внаслідок експериментів, які проводяться на ЧАЕС (ці випробування повинні були дати відповідь, чи може станція діяти більш ефективно), четвертий блок працює в неприпустимому режимі, що може призвести до трагедії. Наш звіт дійшов до КДБ СРСР. Але доля документа мені невідома", – згадував через багато років тодішній керівник Прип'ятського відділення КДБ УРСР Віктор Клочко.
В процесі експерименту, який розпочався о 1:00 25 квітня , 4-й енергоблок впродовж декількох годин працював з виключеною системою аварійного охолодження реактора. Крім того, всупереч інструкції, були заблоковані системи, що дозволяли зупинити реактор в тих випадках, коли надходив сигнал недостатнього рівня води і тиску пари, а також були виведені з активної зони стрижні ручного керування процесами, що відбуваються в реакторі. Незважаючи на це, почалася активна фаза експерименту.
"Другий енергоблок, на якому я працював, вважався кращим в СРСР. На нього було покладено найбільше навантаження. Зміна була дуже спокійна. Тільки впродовж останніх годин по гучному зв'язку почали викликати хіміків на установку придушення активності кисню, щоб вони зробили аналізи .. . Моя зміна закінчилася опівночі, і я поїхав додому. Приїхав в Прип'ять, як виявилося, за 20 хвилин до вибуху"- згадував згодом старший інженер управління турбін на другому енергоблоці ЧАЕС Юрій Андрєєв, який був на зміні в ніч на 26 квітня.
26 квітня. Вибух
Коли начальник зміни 4-го енергоблоку зрозумів, що ситуація виходить з-під контролю, він дав команду старшому нженеру управління реактором задіяти систему аварійного глушіння реактора – за сигналом кнопки А3-5 в активну зону повинні були вводитися стрижні аварійного захисту, але тиск пари не дав їм опуститися на всю семиметрову довжину реактора, і вони "зависли" на висоті двох метрів. Тим часом, теплова потужність продовжила стрімко наростати, і почався саморозгін реактора.
Внаслідок о 1:23 від перегріву ядерного палива стався потужний вибух (за іншою версією – два вибухи), який повністю зруйнував реактор енергоблоку. Вибухом відірвало верхню захисну плиту реактора, яку працівники станції називали "Єлена", і в повітря було викинуто величезну кількість радіоактивних речовин. Також були зруйновані стіни і перекриття машинного залу, загинуло двоє людей – співробітник пуско-налагоджувального підприємства Володимир Шашенок (він помер через кілька годин від опіків) і оператор головного циркуляційного насосу Валерій Ходемчук, причому його тіло так і не вдалося виявити під уламками. А через хвилину виникла пожежа.
"Я працював в ніч аварії навпроти четвертого блоку. Саме заступив о 8 вечора на зміну: залізниця працювала цілодобово. На генераторі тоді проводили експеримент, і він пару постійно випускав, ревів. І тут кранівниця каже:" Щось вибухнуло! Заграва на все небо! Все так звідси видно. Спускатися чи ні?". Ніч, темно, пожежні почали кидатися. Дзвоню начальнику зміни станції, він: "У нас аварія !!!". І кинув трубку. Передзвонюю знову – знову кидає. Ніяких вказівок. Але кранівниця все ж спустилася. Як з'ясувалося потім, ці десять хвилин були для неї фатальними – померла вона дуже швидко. Так ми і самі підходили ближче до блоку, і навіть не підозрювали, що не просто пожежа це, а біля паркану – радіаційне поле. Через три-чотири години повезла швидка одного, потім – двох, трьох. Бачу, що вже не просто аварія, а катастрофа!" – згадував через багато років майстер у відділі постачання ЧАЕС Григорій Амелькин.
При цьому в перші години після вибуху основною версією вважалася диверсія – навколо станції від початку крутилися іноземні агенти, переважно із Західної Німеччини і США . Згодом Консультативний комітет з питань ядерної безпеки (INSAG) назвав такі причини катастрофи :
- реактор не відповідав нормам безпеки, його конструкція була спочатку небезпечною;
- потенційна небезпека реактора не враховувалася в регламенті його експлуатації;
- як в країні в цілому, так і в республіці зокрема спостерігався низький рівень культури безпеки у використанні ядерної енергії;
- не було ефективного обміну інформацією щодо безпечної експлуатації реактора між операторами станції;
- персонал допустив низку помилок і порушив як існуючі інструкції, так і програму випробувань.
26 квітня. Пожежні
Буквально через хвилину після вибуху, о 1:24, на пульті чергового воєнізованої пожежної частини № 2 по охороні Чорнобильської АЕС пролунав сигнал тривоги. На станцію виїхав черговий караул пожежної частини під командуванням лейтенанта внутрішньої служби Володимира Правика, їм на допомогу з Прип'яті поспішив караул 6-ї міської пожежної частини, який очолював лейтенант Віктор Кібенок. Керівництво гасінням пожежі прийняв на себе майор Леонід Телятников. Із засобів захисту у пожежних були тільки брезентові роби, рукавиці і каски. Від реактора виходив нестерпний жар, отже пожежні скинули свої протигази в перші ж 10 хвилин.
О 2:00 у пожежників, які отримали дози близько 1000-2000 мкР/год і більше (норма – до 25 мкР), почали проявлятися ознаки сильного радіоактивного опромінення: слабкість і блювота, на шкірі з'явився "ядерна засмага". Першу допомогу їм надавали тут же, в медпункті станції. О 4:00 пожежним ціною власних життів вдалося загасити вогонь на даху машинного залу, не давши йому перекинутися на 3-й енергоблок. До 6:00 пожежа на 4-му енергоблоці було повністю ліквідована.
Ось імена героїв, які нас врятували: Микола Титенок відкидав чобітьми і брезентовими рукавицями шматки радіоактивного графіту. Командир Bасілій Ігнатенко був серед перших, хто піднявся на дах палаючого реактора. Він виніс з вогню Миколу Ващука, Миколу Титенка і Володимира Тишуру, коли ті знепритомніли через високий рівень радіації.
Леонід Телятников був єдиним, хто вижив, хоча двічі піднімався на дах машинного залу і реакторного відділення.
"Я абсолютно не уявляв собі, що сталося і що на нас чекає. Але коли ми приїхали на станцію, я побачив руїни, охоплені спалахами вогнів, що нагадують бенгальські. Потім помітив блакитнувате свічення над руїнами четвертого реактора і плями вогню на оточуючих будівлях. Ця тиша і мерехтливі вогні викликали моторошні відчуття", – згадував згодом Леонід Телятников.
Він отримав дозу опромінення в 520 бер – практично смертельну, але вижив. У вересні 1986 року 37-річному Телятникову було присвоєно звання Герой Радянського Союзу і вручений орден Леніна. Помер Герой в грудні 2004 року.
"Вранці я пішов з молодшою дочкою гуляти по місту. Четвертий блок був видний як на долоні. І я помітив, що ... не було приміщення центрального залу. Це високе приміщення близько 11 метрів! Над реактором було видно дим ... У другій половині дня я поїхав на роботу, в автобусі відчувалася напруга, всі мовчали. Коли їхав назад, після півночі, побачив заграву над реактором. У цей момент якийсь слюсар крикнув: "О, вже поставили прожектори!". У когось не витримали нерви, і йому сказали: "Не кричи, дурень. Це реактор світиться!"- згадував Юрій Андрєєв.
27 квітня. Евакуація Прип'яті
О 23:00 26 квітня, після того, як пожежники і співробітники станції, які постраждали під час вибуху, були евакуйовані в Москву і Київ, урядова комісія з розслідування причин і ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС ухвалила рішення евакуювати населення Прип'яті. Транспорт надійшов уже о 2:00 – 1 225 автобусів, 360 вантажівок і два дизель-потяги на 1 500 місць, які очікували на станції Янів. При цьому повідомлення Прип'ятського міськвиконкому про евакуацію по місцевому радіо було зачитане тільки о 13:10 . Це пояснюється тим, що остаточна відмашка про початок евакуації була отримана з центру тільки о 07:00.
"У зв'язку з аварією на Чорнобильській атомній електростанції в місті Прип'яті складається несприятлива радіаційна обстановка", – говорилося в повідомленні.
О 16:30 евакуація жителів Прип'яті була закінчена – на це треба було лише дві з половиною години. Колони з 20 автобусів і 5 вантажівок йшли з інтервалом в 10 хвилин в супроводі ДАІ. Всього в цей день евакуювали понад 45 000 жителів. О 18:10 був закінчений поквартирний обхід всіх прип'ятських будинків міліціонерами, які виявили, що два десятка місцевих жителів вирішили залишитися в місті.
"Коли мої хлопці поїхали, я з одним з оперативників вирішив об'їхати місто. І раптом бачу: мужик з вудками йде! Уявляєте, він ще 24-го числа пішов на риболовлю і тільки зараз повернувся. Про те, що трапилося нічого не знав. Запитав нас: а де всі?" – згадував Віктор Клочко.
28 квітня. Перша офіційна інформація
О 21:00 у всіх всесоюзних ЗМІ з'являється перше офіційне повідомлення про катастрофу на Чорнобильській АЕС, яка була сором'язливо названа "Нещасним випадком".
"Повідомлення ТАРС: на Чорнобильській атомній електростанції стався нещасний випадок. Один з реакторів отримав пошкодження. Вживаються заходи з метою усунення наслідків інциденту. Постраждалим надана необхідна допомога. Створено урядову комісію для розслідування того, що сталося", – говорилося в повідомленні.
Страшне слово "аварія" з'явилося в центральній пресі тільки 4 травня, коли в газетах "Правда" і "Труд" були опубліковані маленькі замітки під назвою "Відвідування району Чорнобильській атомній станції". При цьому, як випливає з документа, розсекречені лише в серпні 2019-гоНаціональним архівом безпеки США, американська розвідка вже 2 травня знала про те, що реальні розміри катастрофи приховуються радянською владою. У доповіді, адресованій держсекретареві Джорджу Шульцу співробітником розвідки Мортоном Абрамовіцем, вказувалася можлива кількість постраждалих під час вибуху реактора.
2 травня. Евакуація з 30-кілометрової зони
Тільки 2 травня – майже через тиждень після катастрофи – було ухвалене рішення евакуювати населення з 30-кілометрової зони ЧАЕС (надалі її стануть називати "Зоною відчуження" або просто Зоною) та інших населених пунктів, забруднених радіацією. Всього до кінця 1986 рокці було евакуйовано близько 116 000 жителів з 188 населених пунктів, що потрапили в Зону.
1986-2020. Наслідки
Ліквідаторами наслідків аварії на ЧАЕС були визнані 600 000 осіб. 31 людина загинула впродовж перших трьох місяців після вибуху на 4-му енергоблоці. Променева хвороба вразила 134 людей, хоча в секретних доповідях йдеться щонайменше про 300. Жертвами впродовж 25 років вважаються, за різними даними, від 25 тисяч до 100 тисяч осіб.
Радіоактивність, викинута в атмосферу за 10 днів, склала близько 12 ексабеккерелей (більйони більйонів беккерелів). Таким чином, населення Прип'яті (49 тисяч людей) зазнали опромінення в 90 разів більше, ніж при падінні бомби на Хіросіму.