/ Фото: Анастасія Іскрицька
- Гуманітарний штаб Ріната Ахметова вже тривалий час евакуює людей з Донецької та Луганської областей. З чого і коли почалася робота?
- Ми почали працювати в Донецькій області ще на початку травня. Спочатку допомагали уразливим людям зі Слов'янська та Дружківки – дитбудинкам сімейного типу, великим прийомним сім'ям, яких фонд Ріната Ахметова опікав в рамках програми "Сирітству – ні". Але тоді ми не займалися централізовано евакуацією – тільки оплачували бензин сім'ям, які виїжджали зі сходу. Відчували відповідальність за них. Усіх цих людей ми знали і деяких буквально змушували виїжджати в безпечні місця. Потім ми почали допомагати місцевому пастирю Петру Дуднику, який на своєму транспорті вивозив жінок, дітей і літніх людей. А після того, як за рішенням Ріната Ахметова був створений Гуманітарний штаб "Допоможемо" при його благодійному фонді, евакуація стала одним з основних напрямків роботи.
- Скільки ви вже евакуювали людей?
- За останніми даними, з Донбасу вивезено вже 27 829 осіб, з них 11 764 – це діти. 70% евакуйованих – жителі Донецької області, решта 30% – Луганська.
- Які труднощі у вас виникають при евакуації людей?
- Труднощів дуже багато. Наприклад, бойовики, під час посадки жителів в автобуси, можуть обстрілювати автостанції, на яких ми збираємо людей. Під час масованих обстрілів ми намагаємося нікого не вивозити, але іноді обстріли відбуваються цілодобово, і тоді доводиться ризикувати. Планувати нічого не можна – адже буквально за кілька годин все може кардинально змінитися. Буває, що збирається велика кількість людей, а ми всіх вивозимо на авто, малими групами, тому що через блокпости не пропускають великі автобуси... Були випадки, коли вивозили людей навіть в багажнику! Довозимо до безпечної точки і пересаджуємо на автобуси. Найскладніше вивозити лежачих людей. У Горлівці, щоб евакуювати літню пару, довелося викликати ДСНС. Вони на пожежній машині вивезли лежачого дідуся, і тільки десь через кілометр перемістили в наш автомобіль. Пам'ятаю, як допомагали вивезти з Луганська новонародженого хлопчика Антошу. Він народився бездиханний, з дуже важким пороком серця. Ми дивом тоді дістали реанімобіль, щоб забрати хлопчика в Донецьк. Там зробили першу операцію, після якої дитина стала сама дихати. Потім, у супроводі лікаря, ми перевезли малюка до Києва, де пройшла складна операція на сердечку. Через два з невеликим тижні Антошу виписали з київського Охматдиту в стабільному стані, але до рідного Луганська сім'я поки так і не повернулася.
- Як плануєте евакуацію?
- У нас є два види евакуації. Організований – це коли нам на гарячу лінію 0800509001 дзвонять люди, яким ми пропонуємо варіанти безпечних точок, куди можемо їх довезти. Ці люди діляться на дві категорії: ті, яким є куди їхати (рідня, друзі), і друга – яким нікуди їхати і немає коштів на дорогу, на оренду житла. Таким людям ми допомагаємо з розміщенням, інших довозимо до залізничних станцій, звідки вони можуть безпечно дістатися до рідних. Але є ще неорганізована і термінова евакуація: наприклад, вивіз хворих, лежачих, літніх людей. З Горлівки ми евакуювали жінку, яка народила в підвалі, а на наступний ранок були сильні обстріли. Але обійшлося, з мамою і дитиною все гаразд, вони в безпеці.
- "ДНР-івці" йдуть на поступки, коли ви вивозите людей?
- Кожна евакуація – це постійні переговори. "Зелені коридори" так і не запрацювали. Тому всі навчилися домовлятися з усіма, адже треба евакуювати і "державних" дітей з інтернатних установ, тоді переговори веде влада. Наші водії пояснюють бойовикам, що везуть дітей, жінок і старих. Ми не евакуюємо чоловіків, тільки літніх, з інвалідністю або багатодітних батьків.
- Чи використовуєте якісь методи, щоб перехитрити блокпости?
- Ми прийшли до висновку, що на автобусах нічого не можна писати. Чим більше написів "преса", "діти", або зашторених вікон, тим більше інтересу залучає транспорт. Ми нічого не пишемо. Але на блокпостах все одно зупиняють і перевіряють.
- Як змінилася географія евакуації?
- Спочатку ми вивозили людей зі Слов'янська і Краматорська. Там ситуація покращилася, люди почали повертатися додому. Зараз активно виїжджають з Єнакієвого, Макіївки, продовжують бігти з Донецька. В Луганській області люди біжать зі Стаханова та Первомайська – і не тільки тому, що там стріляють, а тому, що там немає продуктів і ліків, а часто і таких базових речей, як вода і електрика.
- Який кілометраж, статистика рейсів? Скільки коштів витрачено на евакуацію?
- Кілометраж не ведемо: кожен день виїжджає більше 5-10 автобусів, стандартних маршрутів немає. Через бої доводиться десь стояти, десь об'їжджати. За серпень ми витратили понад 1 млн грн, і вивезли 15 тисяч 660 осіб. У цю суму входить покупка залізничних квитків, автобуси, адресна допомога.
- Людям, яких ви вивозите, часто потрібна психологічна допомога?
- Так. У нас працює близько 20 психологів в місцях компактного проживання переселенців в різних областях. В першу чергу, звичайно, працюємо з посттравматичним синдромом у дітей, але паралельно – і з їх матерями, адже діти – це проекція батьків. Зараз ми намагаємося оцінити, наскільки масштабною повинна бути ця програма – тому що розуміємо, що 20 психологів нам не вистачить.
- Самі співробітники штабу таке напруження витримують?
- Намагаємося витримати, хоч це й нелегко. Адже ми теж люди, пропускаємо все це через себе. Думаю, що найближчим часом в фонді з'явиться психолог, який буде працювати і з співробітниками.