Поліна, Ілля та Микита жили з мамою у власному будинку в Попасній / Фото: Колаж: Сьогодні
На фото в Інстаграмі – гарна молода жінка. Копа рудого волосся, величезні очі, ідеальна фігура. Здається, навіть фільтри не потрібні: просто красуня. І не подумаєш одразу, що Віра – мама трьох дітей.
Фото: Віра – мама трьох дітей
Але їх справді троє: Поліні 15 років, Іллі 11, Микиті 7. Всі разом вони жили у своєму будинку в Попасній.
Фото: Поліна, Ілля та Микита
Двоє старших ще пам'ятають 2014 рік, запеклі бої за місто. Рятуючи сім'ю, Віра переїжджала з місця на місце, але у результаті 2017-го остаточно повернулася додому. Діти пішли до школи та саду. Ілля з великим задоволенням займався футболом. У Попасній працював проєкт ФК Шахтар та компанії ДТЕК "Давай, грай" – тут дітей навчали грати у футбол під керівництвом професійного тренера. Це було головне і дуже пристрасне захоплення Іллі, іноді ходив з ним на заняття й Микита.
Коли почалася повномасштабна війна, Віра довго вирішувала, чи виїжджати з міста. Як і багато хто, вона сподівалася, що скоро все закінчиться.
"2 березня ми довго розмовляли з Вірою телефоном. Радилися, їхати чи ні. Віра говорила, як шкода залишати будинок – вона тільки нещодавно його купила і навіть не виплатила ще за нього всі борги. Згадувала, як блукала чужими будинками у 2014 році: мовляв, як не хочеться цього знову. Сказала, що на ніч укладає дітей спати вже в колготках, щоб можна було швидко встати та сховатися, якщо буде тривога" – згадує Тетяна, сестра колишнього чоловіка Віри.
З чоловіком, батьком хлопчиків, Віра давно розлучилася. Він зараз живе у Росії. А ось з його сім'єю у Віри залишилися добрі стосунки: жили в Попасній недалеко один від одного, ходили в гості, часто телефонували. Ось як того вечора, 2 березня.
А вночі справді почалася тривога. Тетяна сховалась, пізніше побачила – на телефоні багато викликів без відповіді від Віри. Смс-ка "Як ти?".
"Було вже дуже страшно. Росіяни просто били по місту "Градами". Будинок ніби підстрибував і падав на землю, жалюзі ходили ходуном. Я зрозуміла, що треба не те що їхати – я вже була готова пішки звідти йти. Мій молодший брат, коли обстріли вщухли, побіг на вулицю Віри, дізнатися як там. Зруйновані будинки, дим. Каже, думав – аби не до наших прилетіло. Підбіг – а там вже й дому немає".
Снаряд влучив у будинок на світанку. Вдалося вибратися самостійно лише Поліні.
"Я побачила у вікні краєчок неба, вилізла. Ноги дуже боліли, але я пішла одразу до поліції. Мені допомогли незнайомі люди – викликали рятувальників, які почали розбирати завали", – розповідає Поліна.
З-під завалів витягли Іллю та Микиту. Їх з важкими травмами відвезли до лікарні. А потім побачили руку Віри. Зрозуміли, що вона – за манікюром. Вона вже була мертва.
Хлопчиків довго лікували. Особливо складні травми були у одинадцятирічного Іллі: зламана рука, уламки в оці, він практично не бачив, хлопчику зробили дві операції. У семирічного Микити були гематоми по всьому тілу.
Фото: Тітка Таня з Іллею у лікарні
З лікарні Тетяна забрала хлопчиків до своєї мами, до Тернівки Дніпропетровської області. Спочатку вони не говорили братам, що мама загинула. Пояснювали, що вона зараз у лікарні, тож не може бути з ними.
"Микита досі багато плаче", – розповідає Поліна.
Хлопчикам дуже потрібна допомога психотерапевтів. Але у Тернівці їх зараз не знайти. Вночі брати схоплюються від будь-якого шереху.
"Десь щось зашелестить – вони вже прокидаються, запитують що це. Бояться дуже. Ілля заспокоюється, коли грає у футбол. Тут, у Тернівці, він знову пішов у "Давай, грай", тут теж хлопці займаються. Щоправда, дуже сумує за своїм тренером із Попасної", – каже Тетяна.
Саме футбольний тренер з Попасної, дізнавшись про біду хлопчиків, розповів футбольному клубу "Шахтар" Ріната Ахметова. І ті вирішили взяти братів під свою опіку. Зараз "Шахтар" допомагає вирішити всі першочергові потреби хлопчиків та бабусі. Під опікою футбольного клубу вже 8 дітей. Після початку повномасштабної війни "Шахтар" відкрив програму допомоги дітям, які втратили батьків. Їм допомагають найбільш потрібним: для когось це лікування, купівля необхідних речей чи просто фінансова допомога.
Віра була сиротою, вона не мала родичів. Батько хлопчиків у Липецьку. Він забрати їх не зможе – має нову родину. Тому опікунство над ними оформляє його 65-річна мати, бабуся Іллі та Микити у Тернівці. З паперами багато проблем, хлопчиків вивозили з Попасної без речей і навіть без одягу – вони були одягнені в те, що знайшла їхня тітка у своїй шафі. Тому процес оформлення опікунства досі не закінчено.
Рідний батько Поліни – інший чоловік, але він теж у Росії, так збіглося. Час від часу вони спілкувалися, але забирати дівчинку він не хоче. Не дуже хотіла б цього й Поліна. Нині вона за 100 км від братів. Її взяла до себе хрещена: має двох своїх дітей, але вона вже оформила опіку над дівчинкою. На запитання – як вона зараз, Поліна відповідає: "Вже трохи легше". Сумує за братами, а вони – за нею.
У вересні Поліна піде у 10 клас. Щоправда, до війни та загибелі мами вона мала мрію.
"Я дуже хотіла після 9 класу піти до педагогічного училища, – трохи сором'язливо пояснює Поліна. – Я дуже люблю дітей. Тепер не знаю, як буде. Але дуже хотілося б".
Офіс генпрокурора повідомляє, що з початку повномасштабної війни Росії проти України загинуло 322 дитини, 581 поранено. Скільки дітей стали сиротами за 3 місяці війни – наразі невідомо.