/ Фото: Ігор Рець
1 липня українському політв'язню Павлу Грибу виповнився 21 рік. Вже другий день народження Павло зустрів у слідчому ізоляторі Російської федерації. Навесні Північно-Кавказький військовий суд в Ростові-на-Дону визнав Павла винним у підбурюванні до терористичного акту, якого, насправді не було.
Все почалося 24 серпня 2017 року, коли Павло приїхав в Гомель щоб вперше зустрітися зі своєю інтернет-знайомою Тетяною Єршовою і її мамою. Зустрічі передувало тривале спілкування, як виявилося згодом, під контролем Федеральної служби безпеки РФ. У той же день Павло повинен був поїхати назад в Україну, однак відразу після спілкування з Тетяною українця викрали представники ФСБ і проти його волі вивезли з Білорусі на територію Росії.
Виявилося, Павло вже місяць розшукувався в РФ нібито за підбурювання дівчини Тетяни до теракту на шкільній лінійці 30 липня. Незважаючи на те, що теракту не було, а здійснити його в описаних в обвинуваченні обставинах було неможливо, вирок є. Павла засудили до 6 років ув'язнення. У в'язниці і без необхідної медичної допомоги у Павла погіршується здоров'я, за його свободу два роки бореться сім'я. З батьком Павла, Ігорем Грибом ми зустрілися у Києві, щоб дізнатися, що робиться для звільнення політв'язня сьогодні.
- Як давно ви не бачили сина?
- З 24 серпня 2017 року. Майже два роки.
- Ваша дружина їздила на суд. Ви не можете їхати через військове звання?
- Я офіцер запасу. Взагалі, поїздки громадян України до Російської Федерації, судячи з затримань, які відбуваються незалежно від віку, статі, професії, участі або неучасті в громадській або практичній діяльності, можуть закінчитися за гратами. Людина може бути звинувачена і поповнить список політв'язнів-українців, які перебувають в РФ.
- Розкажіть про своє ставлення до судового процесу над Вашим сином.
- 21 квітня в Ростові-на-Дону відбулося засідання Північно-Кавказького військового суду. У цьому суді судять всіх "кримських" політв'язнів по важких статтях, наприклад, якщо інкримінується ст. 205 КК РФ (терористичний акт). Правильно називати це "судилище", адже судом це назвати важко – не враховуються будь-які доводи адвокатів, все йде в один бік.
- Офіційно ж причиною розгляду в Північно-Кавказькому військовому суді є те, що нібито "теракт" повинен був відбутися в Сочі?
- Краснодар, де жила дівчинка, з якою Павло спілкувався, знаходиться відносно близько до Ростова-на-Дону, де, як я говорив, розглядають кримінальні справи по "важких" статтях - тероризм, шпигунство, диверсії. Четвертий слідчий ізолятор в Ростові-на-Дону, де знаходиться Павло – це слідчий ізолятор ФСБ. Він так званого "центрального підпорядкування", тобто підпорядковується Москві. Їх в РФ всього сім або вісім, один з них, наприклад, слідчий ізолятор Лефортово. В таких слідчих ізоляторах з більш жорсткими умовами знаходяться зазвичай політв'язні. Там не можна дзвонити, більш жорсткий режим.
- Ситуація, яку намагалося намалювати обвинувачення, виглядає, ніби ваш син намагався створити на Кубані якесь українське підпілля.
- Я думаю, і такий висновок можна зробити з матеріалів справи; вони намагалися показати, мовляв, "українці такі погані, намагалися підірвати цілу лінійку в школі!". Вони навіть записали в справі, що "прихильник УНА-УНСО", "бандерівець" нібито спонукав дівчину взяти вогнегасник, перетворити його в домашніх умовах у вибухівку за допомогою складних хімічних реактивів, а потім принести цей вогнегасник на лінійку і там підірвати. Коли ми зараз говоримо про це, абсурдність ситуації очевидна, але ми маємо на руках вирок, справа, на жаль, є. Шість років, які були призначені так званим "судом" – це вже дуже серйозно.
- Лінійка пройшла 30 червня. А вашого сина затримали вже 24 серпня, тобто через місяць після того, як повинен був відбутися і не відбувся цей "теракт".
- Правильно. Більш того, кримінальне провадження було порушено вже після того, як відбулася лінійка. Нібито Павло в листуванні з цією дівчинкою писав про те, як створити вибуховий пристрій. Фактично, все сталося після того, як нічого не сталося.
- Як ФСБ затримала Павла?
- Вони його не затримали, а викрали з території третьої країни. Була проведена ціла спецоперація із залученням сил і засобів КДБ республіки Білорусь, адже Павло перебував у міждержавному розшуку і коли перетинав кордон, то у прикордонників "висвітилося", що він був в розшуку. За технологією прикордонного контролю – я це говорю, адже я сам прикордонник – вони повинні були його затримати на пункті пропуску та передати ініціатору розшуку. Але Павло безперешкодно приїхав в Гомель, вийшов, зустрівся із дівчиною і її мамою, і тільки після цього було здійснено силове захоплення. Його затримали, кинули в бусик і почали перевозити з території нібито незалежної Білорусі в Смоленську область РФ. І вже там, в 200 кілометрах від місця викрадення, було документально оформлено його затримання. Вони ж зі свого боку заявляють, ніби Павло ходив вокзалом в РФ, ніби його там побачили "пильні поліцейські", нібито його там затримали, нібито пробили по базі, і нібито виявили, що він в розшуку. Справа насправді настільки шита білими нитками, все лежить на поверхні...
- Які кроки повинні відбутися для повернення політв'язня на Батьківщину?
- Це питання стоїть не тільки по Павлу, а набагато ширше. Зараз за гратами в Російській федерації більше 60 громадян України, які переслідуються за політичними мотивами. Я підкреслюю, це тільки Російська Федерація, без урахування тимчасово окупованих територій Криму. Всього таких людей, за даними Міністерства окупованих територій – 106 осіб. Це тільки ті, про кого ми знаємо. Питання "як їх звільнити" набагато ширше, адже з 2014 року було проведено лише кілька обмінів: обмін Савченко на російських громадян, тоді ж був обміняний Геннадій Афанасьєв і нині вже покійний Юрій Солошенко. На той момент, у 2015 році, вони мали проблеми зі здоров'ям: Солошенку був поставлений діагноз "рак", а у Афанасьєва було зараження крові. Щоб вони не померли за гратами, то й дали. Крім того, восени 2017 за сприяння президента Туреччини були повернуті Ахмет Чййгоз і Ільмі Умеров.
- Дівчину Тетяну Єршову, після зустрічі з якою затримали Павла, допитували на закритому засіданні, і свідки стверджували, що вона поводилася досить емоційно і змінювала свідчення.
- Суд відбувся в Ростові, вона давала свідчення у відеорежимі. Коли її вперше допитували, вона дуже нервувала, плакала, кілька разів допит переривали. Вона все заперечувала, казала, що було звичайне листування двох молодих людей і ніхто нічого не планував. Іншим разом, коли її допитували, вона вже визнала все. Який можна зробити висновок? На неї міг чинитися тиск, мовляв "ти не визнаєш, і тебе посадимо, будеш сидіти разом з Павлом". Вважаю, тому вона все визнала.
- Після зникнення сина Ви провели власне розслідування. Як це відбувалося, чому вирішили йти таким шляхом?
- Павло 24 серпня виїхав, і в той же день повинен був повернутися. Однак не повернувся. Через роумінг у нас не було зв'язку, і вже на наступний день я поїхав в Гомель шукати його. Прокол ФСБшників в тому, що його зняли з бази даних. Я спочатку звернувся до звичайної білоруської міліції. Вийшов з автовокзалу, звернувся до міліціонерів в автомобілі, мовляв "зник син, приїхав в Гомель, я сам прикордонник, знаю, що не могла дитина просто так зникнути". Я вже тоді знав, що він перетнув кордон. Вони пробили по базі, сказали, що він у розшуку ФСБ.
І я зрозумів, що якщо він числиться у них в базах даних як розшукуваний, але він зник, то він в ФСБ.
25 серпня я приїхав до Білорусі, а 26 вранці я поїхав в Гомельську прикордонну групу, це аналог нашого прикордонного загону. У мене була надія, що він знаходиться у них. Коли я звернувся до них із запитанням, чи затримували мого сина, вони сказали, що нічого не знали і не чули. Мені стало зрозуміло, що прикордонники "морозяться". З огляду на те, що вони не можуть не знати, що він перетнув кордон. Виходить, що він потрапив до ФСБшників.
Так і сталося, його захопили, неодноразово били, вивезли на територію Російської Федерації. Група, яка його захопила, передала його іншій групі, при передачі його ще раз побили, це знімали на відео. Павла вивезли в Смоленську область. Він знаходився в спортивному залі без води, харчування, де його погрожували повісити догори ногами. Туди прибула група ФСБшників з Краснодара, забрала його і відвезла в Краснодар.
- За версією ФСБ він нібито був затриманий на території Росії, пізніше виявилося, що він був в розшуку. Але навіть при такій версії він повинен був перетнути два кордони, тобто перебуваючи за їхніми даними в розшуку, мав бути затриманий якщо не на білоруському, то на російському кордоні.
- Вони взагалі цим не переймалися. Це питання на суді не розглядалося. Стверджувалося, що його затримали вже в Російській федерації, і ніяких питань про те, що це було в Гомелі, навіть не стояло. Суд зробив вигляд, що він цього не чує, не знає, і знати не хоче. Результат – "Підбурювання до здійснення терористичного акту". До того ж російська сторона заявляла, що він знаходився в розшуку Інтерполу: це брехня, у нас є документ від Інтерполу, що він ні в яких базах не знаходився. Будь-який момент справи, який не візьми – знайдуться порушення процесуальних норм, фальсифікації даних.
Коли на суді розглядали висновки експертів про можливість виготовлення таких вибухових пристроїв, в них стверджувалося, що створити подібну вибухівку в домашніх умовах неможливо. ФСБшники так незграбно підійшли до цієї справи, але все одно, результат – шість років – є.
- Який шлях перспективніший: вказувати на процесуальні порушення і вимагати правосуддя, або політично тиснути на Росію?
- Ми розуміємо, що в Російській Федерації правосуддя "так зване". Назвати його "правосуддям" неможливо. Суд був 22 березня, ми зараз очікуємо в Верховному суді РФ розгляду скарги на рішення цього суду. Розгляд може статися або в цьому місяці (у липні – ред.), або у серпні. Звичайно, у нас немає надії, що Верховний суд змінить рішення, тому що, на жаль, немає подібних прецедентів. Повернення Павла в Україну лежить в площині обміну. Всі прецеденти, які вже були, відбулися тільки в форматі обміну.
Поверталися також люди, які були засуджені з політичних причин, відбули повністю "покарання" і повернулися в Україну. Але всім іншим, хто сидить, присуджені великі терміни: Павлу шість років, Сенцову – 20 років, Клиху – 20 років. Божевільні терміни, і всюди звинувачення висмоктані з пальця.
Нагадаємо, ранішесайт "Сьогодні" поспілкувався з Наталією Каплан, сестрою українського режисера Олега Сенцова, незаконно утримуваного в Росії.