"Продали дитину на органи", "нирку вирізали, а грошей не заплатили" і навіть... "людину вбили, щоб розібрати на органи" – моторошні історії постійно ятрять простори інтернету. Чи можуть вони бути правдою?
Схоже, все легенди про розпилі людей на органи, – не більш ніж легенди. Якщо вірити співробітникам відділу Нацполіції по боротьбі з торгівлею людьми, жодного випадку насильницького вилучення органів, жодного трупа зі слідами розтину і відсутністю органів – у них немає. Всі зафіксовані випадки незаконних пересадок відбулися за згодою донорів. А ось самих цих випадків нелегального продажу в Україні хоч відбавляй.
Чорний трансплантолог, за роки незалежності, став, мабуть, головною медичною страшилкою для українців. Як відьма в середньовіччі.
У головах співгромадян це нещадний Різник, що чекають в підворітті свою жертву і готовий блискавично розібрати її на деталі. Колись у хірургів це викликало посмішку – сьогодні вже не смішно.
Дійсно, в будь-якій історії, пов'язаній з нелегальними маніпуляціями людськими органами, ми бачили вилучені частини тіла, чули подробиці, що холодили душу.
А ось побачити цих міфічних лікарів – потрошителів доводилося не часто. За словами правоохоронців, це тому, що випадків роботи так званих чорних трансплантологів за всю історію України зафіксовано небагато. Принаймні, наші цифри такі ж, як в Європі.
Владислав Закордонець – чорний трансплантолог, який майже два роки провів у київському слідчому ізоляторі.
Історія Владислава не перша. За роки незалежності, Україна бачила лише два судових процеси, де, як підозрювані в нелегальних пересадках органів і торгівлі людьми, фігурували лікарі. Першого, так званого чорного трансплантолога, затримали ще в 2007 році в Донецькій області.
За словами Андрія, оперативного фахівця відділу по боротьбі з торгівлею людьми Нацполіції України, був затриманий так званий чорний трансплантолог Міхаель Зіс. Під кожного реципієнта вони безпосередньо знаходили донора, потім, підробляючи документи, представляли донора родичем.
Після чого українські лікарі проводили операцію. Матеріали справи, розкриті в ході суду, дали зрозуміти, що Україна вже тоді перетворилася на частину всесвітньої мережі по нелегальній торгівлі людьми та органами. І громадяни України в цій схемі в основному були донорами.
Як правило реципієнтами були громадяни інших держав, проте були громадяни і нашої країни.
Великі гроші і сьогодні штовхають українців продавати свої органи. Варто тільки заглянути в інтернет: сотні оголошень, як продавців, так і покупців. Ціни привабливі. Але в цьому і пастка.
Таких постраждалих донорів в справі Міхаеля Зіса слідчі нарахували сотні, але, не дивлячись на це суд виправдав обвинуваченого. Адже більшість з донорів – жителі Молдови та України – були не проти такого заробітку і в правоохоронні органи не зверталися.
На карті світу наша країна, на жаль, це місце, де можна відшукати донора для нелегальної пересадки. Але справа Зіса дала плоди: нелегальні пересадки тут тепер проводити не ризикують. І це плюс. А мінус – клеймо поставили і на законну, необхідну людям трансплантацію. В Україні вона вмирає.
Установи, де проводять високотехнологічні пересадки, сьогодні бідно фінансуються, тому кожному пацієнту тут відкрито говорять: медикаменти для операції вам потрібно придбати самому. Та й хірурги з небажанням беруться за скальпель – опинитися в ролі чорного трансплантолога – раз плюнути.
Владислав Закордонець, лікар-хірург, з тридцятирічним стажем, після однієї з пересадок став фігурантом іншої гучної справи про чорних трансплантологів.
На лаві підсудних з хірургом Закордонцем виявилися ще два медики з інституту Шалімова і, згідно з версією слідства, керівник угруповання – громадянин Ізраїлю Юрій Кацман. Але під час судових засідань мова йшла не про торгівлю людьми і продажу органів, оскільки ці факти нібито не підтвердилися, а про порушення порядку трансплантації. А це інша історія.
"У відділенні проводилися операції від живого родинного донора. Тобто пацієнти приїжджають і надають документи. В тому випадку був чоловік з дружиною – то є абсолютно законно. Більш того, на той момент була біоетична комісія в інституті, яка перевіряла документи", – говорить Закордонець.
Але після операції донор написав заяву, про те, що йому не заплатили за нирку, а вину чомусь поклали на лікарів. Хоча в Нацполіції визнають, справа хірурга – провести операцію.
За словами оперативного фахівця, хірург не повинен вникати в аспекти, так як є комісія при кожній клініці.
Але і комісії не всесильні. Коли хворий стоїть на межі життя і смерті, він готовий на все. І головне для нього не закон, а донор.
Фіктивні шлюби та інші способи обійти закон говорять про повну незахищеність лікарів трансплантологів. А це, в свою чергу, безпосередньо впливає на лікування смертельно хворих українців. Їм просто відмовляють в лікуванні. І вони, в боротьбі за життя, шукають виходи.