Солдати. Після руйнування терміналу не дорахувалися товаришів. Фото: AFP
З моменту перелому в обороні донецького аеропорту, коли кіборги були змушені покинути повністю зруйновані термінали, минуло вже майже три тижні. Незважаючи на падіння головної фортеці, бої в напрямку аеропорту майже не припиняються, а десятки українських солдатів шукають досі.
На даний момент ЗСУ залишили територію аеропорту. Але, за даними Міноборони, десятки українських бійців можуть залишатися під завалами терміналів або перебувати в полоні бойовиків. За словами спікера АТО Анатолія Стельмаха, Міноборони робить все можливе для порятунку солдатів. "Всіх наших поранених звідти ми вивозимо, надаємо медичну допомогу. У нас є списки, відповідно до яких ми ведемо пошук солдатів, і відправляємо їх в медустанови Міноборони. Якщо наші люди залишаються на територіях, які контролюють бойовики, ми ведемо переговори, щоб забрати своїх", – говорить Стельмах.
У ці вихідні з полону бойовиків було звільнено вісім кіборгів, з них лише один не потребував госпіталізації. "В Головний військовий госпіталь для меддопомоги прибули сім осіб", – каже речник інформцентру РНБО Андрій Лисенко.
ВИЖИТИ НЕРЕАЛЬНО. Кіборг з 90-го десантно-штурмового батальйону 95-ї аеромобільної бригади Григорій вважає, що полоненим "пощастило" – адже навіть не сподівається, що під завалами аеропорту ще є живі воїни. "Під завалами, без води, їжі і тепла, вижити нереально. Ми і так там з калюж брали воду. А під завалами, навіть якщо ти живий, де ти її візьмеш?" – Говорить десантник. За його підрахунками, невідомою залишається доля 62 бійців – вони або під завалами, або перебувають у полоні, або ж вважаються зниклими без вісті.
За словами Григорія, вибух, в результаті якого під завалами опинилися десятки солдатів, влаштували "профі": "В останні дні оборони ми стали чути постійні вибухи з підвалів і зрозуміли, що бойовики знімають наші розтяжки. Кожна нова ротація солдат ставила там свої розтяжки, – згадує солдатів. – А підривали будівлю професіонали: вони розрахували так, щоб будівля склалася, як картковий будиночок".
Боєць зізнається: останні дні в аеропорту були найспекотнішими. "Коли ми їхали туди, то розуміли, що їдемо в оточення. Але це наша робота – вмирати на ділянках, де не йде навіть піхота, – каже Григорій. – Особливо важко було після 15 січня, коли бойовики атакували з усіх боків. Стіни були зруйновані, ховатися було не за що... У мене склалося враження, що за бойовиками стояли загороджувальні загони – адже йти в наступ по відкритій місцевості можуть тільки люди під прицілом кулемета".
Втім, незважаючи на відступ від аеропорту, наші військові, як і раніше контролюють наближені до нього селища. "Найближче селище – це Піски. Незважаючи на те що терористи активізували свої сили північніше, на Дебальцевському напрямку, в районі Пісок все одно кожен день йдуть обстріли", – розповів нам Стельмах.