Все ж таки повернулася. Нарешті поставлено крапку у питанні, хто очолюватиме Національний палац мистецтв "Україна". Суд визнав, що Державне управління справами, відсторонило від роботи молоду очільницю головного концертного майданчика країни з кричущими порушеннями законодавства України.
Чому Державне управління справами, а не, скажімо, Міністерство культури, якому за логікою мало б бути би підпорядкованим це підприємство? А тому, що в нашій дивній державі Палац мистецтв "Україна" перебуває в сфері управління Державним управлінням справами Адміністрації Президента (славно- чи, можливо, сумнозвісної ДУСі). Тож і питаннями культури, в тому числі й кадровими, у нас, як і раніше, відають чиновники, які, за тією ж логікою, мусили б опікуватися суто господарськими проблемами. Але це так, до слова.
Зауважимо, що перші призначення, які відбулися після Революції Гідності, начебто відбувалися з урахуванням цих якостей. Але доволі скоро все почало повертатися "на круги своя". Історія з призначенням керманича головного концертного майданчика країни – наочне цьому підтвердження.
Судіть самі. У квітні-місяці цього року на посаду генерального директора Державного підприємства "Національний палац мистецтв "Україна" було призначено досвідченого керівника, успішного менеджера, впевнену в собі жінку – Інну Костирю. Пропозиція очолити "Україну", як вона сама розповіла в кількох інтерв’ю, була для неї дещо неочікуваною, Адже попри молодість, вона цілком реалізувала себе у професії і досягла висот, якими рідко хто може похвалитися і в більш зрілому віці. Проте роздумувала вона недовго: вся її трудова діяльність пов’язана з культурою, а в останні роки – і з проблемами управління в цій галузі. Понад те, її кандидатська дисертація "Політико-ідеологічні пріоритети управління культурою в період розбудови української держави" була присвячена саме цим питанням. Отож нове призначення стало чудовою можливістю реалізувати власні ідеї щодо відродження і утвердження національної культури, в тому числі в модерних формах ХХІ століття.
Дуже важливо, що ці ідеї були дійсно цікавими і нешаблонними. В роботі Костирі взагалі не дуже багато шаблонів – по-перше, дається взнаки, відсутність "совкової" зашореності, на яку, будемо відвертими, страждають багато управлінців старої формації, – не забуваймо, що як особистість вона формувалася вже в часи незалежності нашої держави. І, по-друге, вона – "нічия", тобто не належить до якихось "сімей", "кланів", "родичів" тощо. Всім, чого досягла, завдячує лише власній енергії, розуму і наполегливості. Відтак жодних зобов’язань перед сумнівними благодійниками та покровителями не має.
Проте одразу після призначення Інна Костиря мусила займатися не стратегічними питаннями розвитку підприємства, а його порятунком. Бо їй довелося розплутувати клубки господарських і юридичних проблем, які вона отримала у спадок від попереднього генерального директора – улюбленого скрипаля Януковича і колишнього міністра культури України в азаровському уряді Михайла Кулиняка
Не забувала вона при цьому і про статутну діяльність. Невдовзі новому директору вдалося сформувати команду однодумців, яка складалася як з людей, що їх вона запросила на роботу особисто, так і з фахівців, які працювали в Палаці багато років. За короткий термін з’явилися перші результати: новому керівництву підприємства вдалося знизити орендну платню для українських виконавців на 20%, виробити засади нової цінової політики, провести оптимізацію структури, розірвати стосунки з непорядними організаціями-підрядниками тощо. Водночас, попри несприятливі для культурно-мистецької активності обставини, не припинялася і концертна діяльність Палацу. А 1 червня тут було проведено присвячений Міжнародному дню захисту дітей благодійний гала-концерт "Єдина країна" Він пройшов з великим успіхом, отримав гарну пресу.
Однак замість підтримки буквально за кілька днів молода директор отримала несподіваного для себе листа. На її звернення до Державної фінансової інспекції України з проханням провести ревізію фінансово-господарської діяльності попереднього керівника ДП "НПМ "Україна", ця поважна інстанція прислала відмову з химерним поясненням, що, мовляв, керівництво ДУС направило на її адресу клопотання про перенесення строків проведення ревізій підприємств, установ та організацій, які перебувають в його управлінні, на пізніший термін.
Далі – більше: за тиждень Інна Косиря від керівництва Дежуправління отримала в усній формі пропозицію звільнитися "за власним бажанням". Оскільки бажання такого у неї не було, вона одразу відмовилася. Утім "вершителі доль вітчизняної культури з господарчим ухилом" не вгамовувалися: врешті-решт Інні Костирі, за її словами, було відверто сказано, що її посаду обійматиме "шанована людина" і навіть названо ім’я цього достойника (про нього трохи нижче).
Варто наголосити: якихось конкретних претензій до роботи очільниці Палацу "Україна" у її безпосереднього керівництва не було. Складалось враження, що вони просто прагнули звільнити її місце для своєї людини, тож і почали чинили на неї потужний тиск. Така психологічна атмосфера не могла не дати наслідків – Інна Костиря захворіла. Однак ще до кінця дії її листка непрацездатності, тобто абсолютно незаконно, її від роботи відсторонили.
І ось тут, на сцені, тобто в кулуарах Палацу "Україна", нарешті з’явилася людина, яка на думку роботодавців із ДУСі є дійсно достойною очолити це підприємство і спроможною вивести її на нові обрії. Цією "шанованою людиною" виявився Роман Недзельський – чоловік куми багатьох колишніх і нинішніх високопосадовців Оксани Білозір.
Напевно це і стало головною підставою для цього призначення, оскільки, на відміну від значно молодшої за нього Костирі, ані відповідної освіти, ані досвіду ефективного впровадження у життя масштабних культурних проектів він не має. Звісно, й у нього за плечами є деякі, так би мовити, напрацювання, але люди, втаємничені в хитросплетення вітчизняного шоу-бізнесу, оцінюють їх вельми скептично. Що ж до його стратегічного бачення шляхів розвитку вітчизняного виконавського мистецтва інших, наближеніших до класики, форматів, то тут взагалі – повна невизначеність… Утім призначення відбулося, причому з порушенням будь-яких норм – як законів, та і елементарної порядності.
Хочеться вірити, що все, дійсно, повертається на круги своя, а справедливість бере верх. Тим більше, що факт абсолютного нехтування законом під час зміни керівництва Палацу "Україна" вже підтверджений і офіційно: 23 вересня Печерський суд м. Києва ухвалив рішення, яким розпорядження керівника Державного управління справами Сергія Березенка №237-К від 03.07.2014 р. про відсторонення від роботи Інни Костирі визнано незаконним. Напевно, Роман Недзельський усіма силами тримався за крісло керівника і ДУС звернувся до апеляційного суду. Чи правильним було таке його рішення? Поки готувалися до наступного судового процесу в палаці розпочалася буря серед працівників, відкритий лист, в якому колектив палацу висловлює своє обурення що до призначення Недзелського та методів його управління, облетів усі ЗМІ та владні кабінети. Потім обурені активісти в балаклавах закидали "Україну" петардами, та мало не взяли штурмом. Швидко втрутилася міліція, розігнали активістів, мало не повернувшись до сценарію який відбувався на майдані рік тому. 27 листопада Інна Костиря на своєму прикладі ще раз довела, що не дозволить владного свавілля. Апеляційний суд вирішив залишити рішення Печерського районного суду від 23 вересня без змін. Відтак рішення та накази нинішнього керівництва Державного підприємства "Національний палац мистецтв "Україна" є незаконними. Через ці рішення та накази, можливо, постраждає ціла низка людей, адже всі документи, в тому числі й фінансові та кадрові, які понапідписував Недзельський, є просто нечинними. Що з цим усім роботи – вирішувати тим керівникам, які цю кашу заварили. Але в тому, що все має бути повернуте на законні рейки – сумнівів немає.
Сергій Липський