Один день в гостях у господаря гори Явірник: репортаж з будинку Янко Деревляного

Великоберезнянський район – не найпопулярніший куточок туристичного Закарпаття. Тут і пива крафтового не варять, і термальних ванн немає. Електрички в цей бік ходять, зі слів місцевих, наче з фільму про війну – іржаві й обдерті. Але терплячого мандрівника чекає нагорода: зелені в серпанку гірські масиви, дерев'яний зруб на вершині Явірника – і його загадковий господар, що вважається в тутешніх місцях хранителем гори і покровителем туристів.

Янко Деревляний влаштувався на горі в 70-х рр. Тоді він звався Іван Щур і був запрошений працювати художником-оформлювачем на турбазу. Її заснували в 30-х рр. за чехів (1919-1939 років Закарпаття входило до складу Чехословаччини), і Явірник унікальний тим, що на горі всі ці роки залишався будиночок з господарем, який приймає туристів. З 1974 року Янко там фактично єдиний розпорядник та охоронець. Збудував два дерев'яні будиночки і майже закінчив третій, налагодив побут у притулку для любителів походів. У дерев'яних теремках надійні вікна і двері – уявити важко, скільки зусиль потрібно доправити габаритні речі крутою гірською дорогою. Але зате подорожні, заблукавши на горі з полониною, в лісах Великоберезнянщини, можуть розраховувати тут на хліб-сіль, трав'яний чай на вогнищі і суху постіль.

Декого з тих, що заблукали Янко Деревляний шукає і виводить з лісу, як професійний рятувальник.

"Пачками таких привожу, – каже. – Іноді травмованих мушу тягти".

За весь час на різних людей надивився. Одні слабо розуміють, що таке гірський притулок, і цікавляться, чи є в будиночках Янко електрика і телевізор. Інші просять прийняти і підводять: не з’являються. І Іван Іванович дарма чекає їх на горі, хоча міг би спуститися додому, до дружини. Хтось сходить на Явірник раз у житті, а Янко – по кілька разів на тиждень. Роботи і на Явірнику, і в селі у нього вистачає. І так – все життя, без відпусток і лікарняних. Деревляним Щур став, коли в пошуку доброго дерева для своїх скульптур блукав лісами. Робота з деревом, ліси Явірника і гості створили образ життя закарпатця.

У будинку художника: фейси і колекція капелюхів

Про дерево, камінь і красу Янко Деревляний знає все. Як поводитимуться матеріали в різних погодних і температурно-вологих умовах, як захистити будівлі від вітрів, як консервувати унікальне будівництво, і з якого дерева виходять найкращі скульптури. Дуже хвалить деревину старих самшитів і граби. Показує тонко вирізану кухонну дошку-блюдо і свою колекцію холодної зброї. На поясі у Янко – чохол, з нього він спритним рухом дістає ніж. Хоча взагалі не ніж, а майже кинджал – ніби й кухонний, але з ним і на ведмедя йти не страшно. У кімнатці господаря – ціле зібрання саморобних ножів, які зроблені на віки. І сокир, у кожної з яких своє призначення в тутешніх місцях.

"Це мої друзі. Ось цей зі мною 40 років вже ходить, – показує Янко. – Справжня зброя для самооборони. Вогнестрілів я ніколи не носив".

Поруч – інший, для повсякденних робіт, і закарпатське "мачете" для рубки чагарників.

"У нас кажуть – сокиру або фейса. Ця – лісова, з хльостким ударом. А та – дерево тесати. І всі робочі", – розповідає Янко.

У нього зберігся інструмент, якому близько 200 років!

"Іноді запитують, чому сокира тупа. Відповідаю: щоб болючіше було, коли рубаю", – жартує Янко.

На стіні, під столиком, – батарея пляшок. У барі художника – все що завгодно, від данської горілки до мартіні. Але головне – лісові наливки і настойки з дивовижними інгредієнтами. Янко дає чарочку для дегустації і хитро мружиться:

"Ну як, вгадали з чого?".

Чесно – ні, не вгадала. На стіні – галерея малюнків, виконаних олівцем і вугіллям. Ведмежа шкіра – пам'ять про те, як ходили в загін на кабана з братом. Під стелею – віники сушених гілок малини, на зимовий чай. А десь у затишному містечку – колекція капелюхів: Янко Деревляний, бренд Явірника, без них неможливо. На всіх фото він у своєму образі – чи то лісовик, чи то гість з Середньовіччя.

"У мене їх штук 30. Це не розвага, а необхідність, – пояснює господар притулку. – Всякі є – і кепка чеського поліцейського, і наполеонівська треуголка".

Він змінює головний убір втретє за день. Ковалівських фартухів, шкіряних поясів та інших аксесуарів, створених самим майстром, теж вистачає. Всі разом – то, заради чого сотні людей щороку просяться до нього в гості, щоб доторкнутися до лісової казки.

Подорожніх Янко приймає у вогнище. Це неймовірної конструкції зруб з багаттям у центрі, який топиться по-чорному: дим виходить крізь отвори в даху, вони ж допомагають полегшити тиск вітру на вершині гори. А вітри тут такі бувають, що не тільки дах – вся будова може запросто полетіти, каже Янко. Взимку снігу – майже в людський зріст! А поки тепло, його вогнище – казкове місце. На товстій перекладині бовтаються два чайники і казан. Господар на хвилину віддаляється в ліс і повертається з пучком різнотрав'я і гілок чорниці, малини, які кидає в чайник разом зі стиглими ягодами. Бутерброди зі свіжим смальцем, солоним кропом і терпкий чай з кислинкою – те, за чим збираються десятки людей біля ​​його вогника. Для них тут комфорт – кілька пеньків і товсті лавки зі столом, а в дровітні ніколи не переводяться дрова. Більш колоритного місця, ніж вогнище Янко Деревляного зі старовинним посудом на полицях, дерев'яними ночвах під склепінням і статуеткою – Ейфелевою вежею на стовпі, що доповнює панораму гір, у всьому Закарпатті не знайти.

Будиночок з вогнищем, що вражає уяву туриста, – не перший проект Янко. Таких авторських будинків вже з десяток по горах стоїть.

"Бувало, брав оплачений проект і викидав, створював своє, – зізнається господар. – Камінь – це моя хвороба, мій наркотик".

Так виходить, що гірський притулок – його рідний дім: влітку постійно навідується, щоб сусіди-роми не подумали, що садиба без нагляду, і не пустували. Взимку теж пильнувати. Снігу випадає по 2,5 метри.

"Якби конструкція ненадійна була, давно б розвалилася: по 4-6 тонн снігу на дах тисне", – розповідає художник.

І лежить він тут до травня. Тут ще стара чеська гірськолижна траса колись функціонувала, і підйомник був до війни. А на місці "апартаментів" Янко – дерев'яна хата для чеських туристів.

Гора з усіма зручностями

Колишній чеський туристичний притулок поблизу садиби Янко не пустує. Кілька років тому запущену будівлю викупили і почали реконструкцію. За словами Деревляного, засновника цієї бази 1949-го "культурно попросили" з його дітища без будь-якої компенсації, потім все розграбували. Пару років тому дерев'яну частину будиночка знищила пожежа (жителі Явірника вважають – невипадкова). Але на старій міцній кам'яній основі добудували сучасну будівлю, якиої в тутешніх місцях і не бачили. У селі подейкують: близько 200 тис. євро в будівництво вклали – тут сонячні батареї, стоки з багаторівневим очищенням, подача джерельної води ... Завідує реконструкцією глава Громадської організації "Карпатські стежки" Олександр Бурсанов, сусід і приятель Деревляного. Взаємовиручка – те, без чого на горі не прожити. Відносини з сусідами Янко називає тонкою дипломатією: вони його транспортом іноді виручають, він їх – водою і консультаціями. Тут і стежки з підсвічуванням, і банкетний зал-альтанка з місцем для ночівлі на горищі, і місце для "піонерського" багаття, піч-тандир під відкритим небом, пасіка. І навіть скульптури: дерев'яний солдат "Швейк", здалеку вітає перехожих, бронзовий "маленький турист" на перилах, якому вже натерли ніс до блиску "на удачу" і копія Янко в металі роботи автора трьох десятків ужгородських міні-скульптур Михайла Колодко.

"Він був вражений історією людини, яка ось вже 40 років ходить на Явірник та доглядає за ним, – пояснює Олександр Бурсанов. – Колодко говорив: ця скульптура як жодна інша з його робіт прив'язана до місця й наповнена змістом".

На підході до притулку – дерев'яний хрест-розп'яття роботи самого Деревляного. Хрест був витесаний багато років тому і чекав своєї долі.

"Його задумав ще мій покійний брат, теж художник", – розповідає Янко.

І зітхає: неправильно встановили дерево на камінь. Від перепаду температур розкришиться основа.

Відбудована база розташована на одному з найдовших туристичних маршрутів, що проходять через Явірник. "Закарпатський туристичний шлях" – це 398 км красою Закарпаття. Туристичні притулки для втомлених подорожніх раніше були нормою і традицію треба підтримувати, впевнений Бурсанов. Його "стежки" займаються упорядкуванням маршрутів – стежать за відмітками-покажчиками на деревах, станом стежок та інформаційними табличками. Минулого року організація опікала велопробіг схилами Явірника. А база-притулок – окрема тема:

"Ми ще не відкрилися, а нею вже цікавилися чехи, словаки, – говорить Бурсанов. – Через пару днів очікуємо відразу 50 туристів".

З його слів, гірські притулки – не готель: у них свій гість, особливий, який розуміється на напівдикій красі і безлюдді.

"Принадність Явірника в тому, що він поки не затоптаний масовим туристом, як Говерла. У нього своя чарівність", – каже Олександр.

З вершини, та й зі схилу, де будиночки Деревляного, відкривається чудова панорама на словацькі Високі Татри і Польські Татри. Ліси ще порівняно недоторкані масовими вирубками, а галявини на вершині потопають в кущах малини і чорниці.

У володіннях Деревляного

Янко крутою глиняно-кам'яною дорогою не ходить.

"Ось на такій дорозі-сипучку сусід на квадроциклі й перекинувся, ногу травмував", – каже.

У нього свої стежки. Причому, зі слів Бурсанова, він їх навмисно заплутав – щоб цікавіше було. Туристи-початківці підкорюють Явірник за кілька годин, а Янко за півтори вже у себе вдома.

Не можна побувати у нього в гостях і не зробити обхід володінь за компанію. Художник насамперед веде до джерела, яке на його пам'яті жодного разу не пересихало. Хоча і треба закрити пробкою трубку і почекати, поки в колодязі не збереться хоча б кубометр води.

"А нижче, в природних ваннах, дикі кабани зазвичай купаються", – показує болітця-купальні Янко.

Трохи ближче до його будиночків колись паслося хазяйське стадо поросят – ще сліди загородки та "електронного пастуха" залишилися. Неподалік – секретна галявина чорниці. Будь-якою стежкою Янко не просто йде, він працює. То гілочку з куща зломить – мовляв, саме на таких зазвичай сидять кліщі і полюють на дурних туристів в шортах (натякає на мене). То деревинку зі шляху зіштовхне – невдало ступиш, поїдеш, і бац – розтягнення як мінімум. Плетучу ожину зриває, щоб під ногами не плуталася, сміття помічає. Перила уздовж стежки над крутими обривами – теж його робота.

Паралельно він і екскурсію проводити встигає. Ось – сосна Дугласа, а там канадський ясен – ніби ти не в лісі, а у дендропарку. На його стежках – свої пам'ятки: арка з молодого деревця, чомусь зігнувся акуратною витонченою дугою. Просіка на схилі – дерево негода звалила, обрушилися смугою, як картковий будиночок.

"Це дерево щастя, – раптово зупиняється Янко. – За цю гілку треба обов'язково рукою потриматися".

Поки я нервово виглядаю в кущах гадюк, він спокійно ступає в зарості. Каже, за все життя їх майже не зустрічав – гадюки тому трапляються, хто їх боїться.

"Жив у мене вже Вася. Приходять туристи – він голову з трави підніме, огляне і відповзає, – згадує страж Явірника. – Потім убив його дурень якийсь".

Янко веде нас 3,5-кілометровою стежкою до місця, яке таксисти називають "каплиця". Тут закінчуються його володіння, в люди з фейсою художник не ходить. Чинно прощається – і, закинувши сокиру на плечі, йде назад у ліс. Сьогодні йому ще гостей приймати.

"Янко вже давно головна визначна пам'ятка Явірника, – каже Бурсанов. – Ми хочемо його притулок в туристичний маршрут внести".

Три види візитерів: Явірник і "пройдисвіти"

Янко за 40 років всяких людей надивився, і ділить туристів на три категорії. "Хребти" – ті, хто з’являються до нього за домовленістю, по дзвінку. Від них завжди багато мороки, їм вічно щось треба – то шампури, то казанки. Ті каменів нанесуть, вогнище перероблять – і все без дозволу.

"Коли запитують, яка в мене професія, кажу – виконавець бажань", – жартує господар притулку.

Іноді приїжджають "олігархи":

"Ці приїхали, наїлися, напилися, мене по плечу поплескали і пішли, – описує Деревляний. – Тому що кинути в скарбничку пару гривень їм не з руки, а більше – шкода".

Найбільше користі від "пройдисвітів" – йшли повз, завалили бандою, провели пару годин – і далі в путь. Янко налаштований філософськи і намагається реагувати на примхи гостей спокійно.

"Не можна економити на здоров'ї і на людях: відвернуться від тебе", – промовляє.

Вся обстановка створює в будиночках Янко дивовижну атмосферу, навіть ауру. Господар хитро усміхається і каже, що чимало дітей з'явилося на світ після ночівлі батьків в його апартаментах.

"Багато ось так сиділи біля мого багаття, поночували – а потім оголошують про швидке весілля, – розповідає він. – 22 пари вже Явірник одружив".

Більше того: в окрузі росте столітній бук, який прозвали деревом родючості. Янко каже, старі люди розповідали, що бук цей володіє силою дітонародження. Він назвав його Йожефом на честь знайомого спортсмена і хорошого сім'янина, і водить до дерева туристів.

"Особливо Йожеф популярний у німецьких груп. Обіймають його навперебій", – розповідає Янко.

Бук, незважаючи на вік, фонтанує життєвою силою і вражає енергетикою, живить тих, що обіймають. Місцеві називають букові гаї на ім'я Алоїса Златника – чеського ботаніка, який проводив тут досліди в 30-х роках.

Нагадаємо, раніше новини "Сьогодні" писали про те, що в Карпатах на висоті 1600 метрів знайшли старовинну хижу. Зараз такі восьмикутні пастуші пасовища можна побачити тільки в книгах з етнографії Гуцульщини.