1995 запам'ятався українцям зарплатами в мільйони карбованців, вільні фінансові піраміди, що залишили вкладників без копійки, і масовим виїздом заробітчан за кордон в надії прогодувати сім'ю.
У 1995 році не можна було сходити на базар, не витративши мільйон – інший. Кілограм м'яса тоді коштував 500 тисяч карбованців, буханець хліба – 50 тисяч, а літр молока – 250 тисяч. Хороші туфлі менше, ніж за 2 мільйони, купити було неможливо, а модна куртка обійшлася б у 10 мільйонів. За долар в 1995 році давали 157 – 159 тисяч карбованців.
Середня зарплата в той час становила 7 млн 300 тис карбованців, а мільйонерами були навіть пенсіонери.
У 1995 році в останній раз перерахували внески за радянськими ощадкнижках. Тисячі старих рублів перетворилися на мільйони карбованців і остаточно знецінилися.
Зневірені українці шукали інші способи заробити. І хтось знаходив. В Україні до середини 90-х з'явилися десятки фінансових пірамід, найвідоміші – "Меркурій", "Оберіг", "Український дім Селенга". Валитися піраміди почали якраз в 1995-му. Без припливу нових вкладників гроші втратили всі інші – це сотні тисяч українців.
"Мої друзі вклали певні кошти. Люди продавали квартири, вкладали гроші в МММ і потім опинилися біля розбитого корита. Стояли ночами, моторошні бійки були (щоб повернути вклад)", – розповіла народна артистка України Ольга Сумська.
Подібне трапилося і зі співаком Олександром Пономарьовим. "У моєму рідному Хмельницькому були бізнесмени, які діяли аналогічним чином: збирали гроші, пропонували великий відсоток, а потім зникали. У таке я вкладав кошти, на той час це було 6 тисяч доларів. Це серйозна сума, можна було купити будь-який автомобіль", – згадує Пономарьов.
Покарати шахраїв тих років так і не змогли. До 2013 року в Україні не було законів проти фінансових пірамід. Близько 300 мільйонів доларів з кишень українців пішли на закордонні рахунки махінаторів.
У 90-х українці активно виїжджали за кордон. З 1995-го у всіх на слуху було нове слово – заробітчани. Чоловіки будували будинки в Португалії та Чехії, а жінки – збирали полуницю в Польщі і доглядали за дітьми і людьми похилого віку в Італії. Люди їхали в Європу без гроша за душею, не знаючи мови і не завжди знаходилися там легально.
"Приїхала я на важкий хліб. Дуже плакала за своїми дітьми", – згадує заробітчанка Надія. Колишня чергова на залізничній станції вже більше 10 років працює в італійському будинку престарілих. Повернутися планувала давно, але виявилося, що документи їй оформили неправильно. В результаті Надія залишилася нелегалкою. "Я завжди говорила доньці, що ці гроші – золото. А вона мені у відповідь: "Мамочко моя, прилети до мене на хвилинку, обійми мене, я більше так не можу", – каже зі сльозами Надія. З 1995 року на заробітки виїхали до 15 мільйонів українців, повернулися далеко не всі.
Багато сімей в цей час виживали, як могли. З 1995 року кухня простих українців стала нагадувати хімічну лабораторію: на перше – бульйон з кубиків, на друге – локшина швидкого приготування, а замість компоту – порошковий сік. Але головне – "Просто додай води". "Я один раз спробувала сік з порошку, більше я до нього не доторкалася, я зрозуміла, що це моторошно. Але з ранку до ночі ми бачили рекламу цих соків", – розповіла Ольга Сумська.
Якщо зараз українці починають придивлятися до складу продуктів на упаковці, то в середині 90-х важливіше було інше. "Людей не цікавила користь для здоров'я, головним мотивом була дешевизна", – розповів історик, журналіст Олексій Мустафін. Велися українці і на незнані новинки. Так, рослинні спреди багато років людям продавали як масло.
В цілому в 1995 році мільйони купонів показали багатьом українцям, що не в грошах щастя, а поїздки за кордон переконали в тому, що рідна країна – дорожча і ближча.