Черкаська область. Городище. Руїни цукрового заводу – колись найбільшого в районі. Навколо нього і розцвіло місто.
Першу котельню звели ще в 19-му столітті. Он, цифри на трубі – 1876. Завод пропрацював більше ста років, і навіть після закриття не перестає приносити прибуток. Так, тут вже не виробляють цукор, зате можна поживитися металобрухтом.
Пиляють завод з середини нульових. На очах Олександра вивезли і вирізали все, що було в будівлях. У минулому році взялися за підземні комунікації.
А це – Моєвський цукровий завод. Щодня переробляв три з половиною тисячі тонн буряка. У 14-му році – зупинився. З того часу цехи вже тричі намагалися розпиляти. Коли приїхали невідомі і почали вантажити верстати, Микола одним з перших встановив намет перед головним входом.
Охочих заробити на металобрухті в Україні з кожним днем все більше. Адже тепер його можна вигідно продати іноземцям за валюту.
Є дрібні скупники металобрухту. Вони обходять податки і платять готівкою. Потім мотлох осідає на так зваомуй майданчику, або конвертаційному центрі. Це фірма-одноденка, яка може виписати накладну. Саме через такі фірми великі скупники набувають вже "обілений" лом, платять – по безналу. Так сировина йде за межі країни.
Шлях металобрухту за кордон починається тут. Це Південний морський порт, передмістя Одеси. Металеве сміття відправляється до Туреччини на вантажних судах. Від Південного порту до Стамбула морем – як до Києва по суші – близько шестисот кілометрів.
Ось вони – мільярди гривень податків, які не дійшли до української скарбниці. Туреччина – не єдиний імпортер брухту. Але 70 відсотків експорту йде саме туди.
Українське виробництво сталі – від нестачі металобрухту страждає не менше, ніж села, в яких пиляють металоконструкції. Завод "Запоріжсталь". Доменний цех. До чавунної льотки підводять свердлильну машинку. Ось-ось почнеться виверження.
У гірничо-металургійному комплексі вторинна переробка – одна з ланок. Протягом останніх двох років нестача брухту на комбінаті все більш відчутна. Ділянки для його заготівлі – колись завалені залізом – зараз майже порожні.
Згідно з законом про металобрухт, поставки на експорт повинні проходити реєстрацію в Міністерстві економічного розвитку і торгівлі. І експорт можливий – тільки при радісному попиті всередині країни. Дефіцит внутрішнього ринку склав 850 тисяч тонн. А за кордон пішов мільйон двісті тисяч тонн брухту – це вчорашні заводи і верстати. Його вистачило б на 100 тисяч нових кузовів автомобілів, тисячу поїздів-експресів або на 20 тисяч кілометрів залізної дороги. Це – складна продукція, з великою доданою вартістю, і зі значними відрахуваннями в бюджет. Українська економіка ж вважає за краще примітивний бізнес – збір і продаж металобрухту. З нього все ж зроблять автомобілі, та тільки не в Україні, а в Туреччині.
Буквально вчора відбулася комісія всередині міністерства, розглядалося питання про реєстрацію контрактів на кількість 240 тисяч тонн.
З такими темпами, до кінця року Україна може очікувати повне припинення електросталеплавильних виробництв, для яких металобрухт – основна сировина. Криза вдарить і по чорній і високоякісній металургії. А це – значна частина валового внутрішнього продукту. Прогноз назріваючої катастрофи дійшов до стін парламенту. Парламент у першому читанні ухвалив законопроект – за кожну тонну вивезеного металобрухту будуть платити не 10, як раніше, а 35 євро. На черзі – ще один, який пропонує скасувати мито на ввезення – говорить один із співавторів – Олег Ляшко.
У Моєвці, з моменту закриття заводу, чисельність населення стала помітно зменшуватися. Роботи немає. Молодь їде. Але, поки що є достатня кількість вчорашніх інженерів і майстрів, здатних знову запустити агрегати. Вони сподіваються, що дочекаються нового інвестора, і підприємство запрацює. А не відправиться на сировину за кордон.
Цю та інші новини ви можете подивитися у випуску інформаційної програми "События недели" на каналі "Україна".