Віталій Рябошапка
провідний політичний оглядач 23 листопада Україна відзначає День пам'яті жертв Голодоморів. Пам'ятна дата, введена указом президента Леоніда Кучми ще в 1998 році, за двадцять років не один раз змінила форму. Спочатку встановлена як "День пам'яті жертв голодомору і політичних репресій", пізніше вона стала "Днем пам'яті жертв голодоморів та політичних репресій". Потім просто "Днем пам'яті жертв голодоморів" (тоді Голодомор писали в офіційних документах з маленької літери). Але не змінилася суть: цього дня українці згадують про найтрагічнішу сторінку історії свого народу. Яку лише недавно чесно і об'єктивно назвали тим, чим вона була насправді, – геноцидом.
Правда про голод
В Україні немає сім'ї, якої б не зачепив Голодомор. Є люди, які просто не знають про це. Свого часу не запитали. А зараз розповісти вже нікому. І історичні джерела мало чим допоможуть. Демографічні втрати України внаслідок Голодомору визнані на рівні 10 мільйонів осіб. Але в "Національній книзі пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років" – тільки 882 510 імен. Неймовірними зусиллями нащадків (радянська влада постаралася знищити або сфальсифікувати всі наявні дані, що стосуються цього питання) відновлено імена тих, хто не пережив страшні 32-33-й роки...
"У сім'ї було 10 дітей – розповідає мені тітка Катерина. – Спершу помер дід Іван – твій прадід. Пішов шукати їжу, його пограбували й побили. Коли почався справжній голод, прабабуся Дуня повезла п'ятьох молодших дітей у райцентр – до дитячого притулку. Але взяли тільки двох дівчаток – Олену і Женю. Їхні сліди загубилися: ми потім довго шукали їх, але так і не знайшли. Хлопчиків – Гришу і Стьопу – не взяли. У школі давали пайки. Гришу і Стьопу сильно побили, їжу відібрали. Вранці прабабуся прокидається, а вони лежать, обнявшись. Обидва мертві. Моя мама, а твоя бабуся Марфа вже дорослою була. Їй було 14. Працювала в колгоспі, полола буряки. Там на поле їх годували, там всі й ночували. Ховала частину пайка, який видавали. А вночі, коли всі заснуть, бігла на поле, викопувала кілька бурячин і йшла в село – віддати їх мамі та іншим дітям. 6-7 кілометрів туди, 6-7 кілометрів назад. Ішла ярами й лісом. Тому що на дорогах діти пропадали – їх вбивали та їли... Так і вижили".
У схожий спосіб намагалися тоді вижити мільйони й мільйони людей. Зуміли не всі. Сьогодні нащадки померлих найстрашнішою смертю українців намагаються відновити історичну справедливість.
Визнано геноцидом
Україна стала незалежною державою майже три десятки років тому, але навіть із набуттям незалежності в країні залишалися сили, що перешкоджали об'єктивній оцінці трагедії 1932-1933 років. Зокрема, заборонена нині Комуністична партія України, інші політичні сили, які відстоюють інтереси Росії, а не власної держави. Україна визнала Голодомор геноцидом лише в 2006 році – на 13 років пізніше, ніж його визнала геноцидом Естонія.
Очевидно, що тривала відсутність консенсусу щодо цього питання в самій Україні аж ніяк не сприяла формуванню об'єктивної оцінки тих трагічних подій за кордоном. На сьогодні лише 16 держав визнали Голодомор геноцидом. Ось повний список їх у хронологічному порядку: Естонія, Ватикан, Австралія, Канада, Угорщина, Литва, Грузія, Польща, Перу, Парагвай, Еквадор, Колумбія, Мексика, Латвія, Португалія, США. У ряді держав Голодомор визнаний геноцидом на регіональному рівні. Визнали Голодомор геноцидом і ряд церков.
"Марш правди продовжить свою ходу по світу"
Щодо визнання Голодомору геноцидом міжнародними організаціями, то на сьогодні вони утримуються. Так, зокрема, на рівні ООН Голодомор визнаний "національною трагедією українського народу". В Європі – на рівні Європарламенту і ПАРЄ – "злочином проти людяності".
"Так, це, звичайно, не те, чого хотіла б Україна, – розповідає сайту "Сьогодні" народний депутат, керівник парламентської делегації Верховної Ради минулого скликання в ПАРЄ Володимир Ар'єв. – Але це набагато більше того, чого хотіла б Росія. Яка докладає неймовірних зусиль, щоб це питання взагалі не піднімалося на міжнародних майданчиках. Якщо говорити про Раду Європи, то там взагалі питання про геноцид складно проходять. У 2008 році вони ухвалили, напевно, максимально можливу за ступенем жорсткості резолюцію. І, як правило, після цього вони намагаються до питання не повертатися. На відміну від окремих держав, які можуть знову і знову піднімати питання", – каже народний депутат.
За його словами, багато країн намагаються взагалі уникати розгляду питань, які можуть ускладнити відносини з тими чи іншими державами. Цього разу – з Російською Федерацією.
"Але Україна веде роботу. Ми розуміємо, що це непростий шлях. Але розуміємо також, що це той випадок, коли вода камінь точить", – каже Володимир Ар'єв.
Його колега по парламенту, голова підкомітету з питань зв'язків та захисту прав і інтересів українців за кордоном Комітету з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва Святослав Юраш також зазначає, що просуванню питання про визнання Голодомору геноцидом серйозно протистоїть Росія.
"Росія робить все можливе, щоб світ правди не дізнався. як не пізнав правди про Крим, про Донбас, правди про події на Майдані. І всі ці питання ми вирішуємо комплексно. Ми боремося за правду і за те, щоб світ цю правду дізнався і визнав – офіційно і вголос", – каже Святослав Юраш.
За його словами, завдання народних депутатів він бачить у донесенні до колег за кордоном, до представників закордонного дипломатичного корпусу об'єктивної інформації про події 1932-1933 років.
"Ми як парламентарії повинні говорити з нашими колегами за кордоном, говорити з дипкорпусом. Пояснювати їм, що сталося в Україні в 30-х роках минулого століття. І показувати всім реальність. Те, що сталося, – це геноцид. І він повинен бути визнаний геноцидом на міжнародному рівні. Упевнений, що ця робота принесе свої результати. Марш правди продовжить свою ходу світом", – каже народний депутат.
Водночас обидва парламентарія відзначили виняткову роль української діаспори, завдяки зусиллям якої факт визнання Голодомору геноцидом узагалі став можливий.
Як працює українська дипломатія
Трохи відкрив завісу над тим, як працює щодо визнання Голодомору геноцидом український дипкорпус, Надзвичайний і Повноважний Посол України в Республіці Хорватія та Боснії і Герцеговині в 2010-2017 роках Олександр Левченко.
"Якщо говорити про повсякденну роботу дипломатів, то, звичайно, її також ведуть. Тема визнання Голодомору геноцидом піднімається в ряду інших у бесідах з політиками, депутатами, людьми, що впливають на прийняття рішень. Така робота ведеться. Але треба розуміти кілька речей. По-перше, це в будь-якому разі тривала й непроста процедура в кожній конкретній державі. Яка вимагає від керівництва, від парламентів політичної волі. По-друге, коли піднімаєш цю тему, ніхто, звісно, не говорить, що він проти. Але кажуть, що питання складне і вимагає часу. Потрібен хороший інформаційний привід", – розповів дипломат сайту "Сьогодні".
За словами Олександра Левченка, найбільші можливості позитивно вирішити питання виникають в процесі зустрічей на вищому державному рівні. Хоча і вони нічого не гарантують.
"У 2016 році в Україну з офіційним візитом приїжджав прем'єр-міністр Хорватії Андрій Пленкович. Він відвідав Меморіал пам'яті жертвам Голодомору, був дуже вражений побаченим і почутим. Це було саме в листопаді – напередодні річниці цієї трагедії українського народу. А втім, у тезах бесіди чомусь тема Голодомору не прозвучала. Хоча ми її, як посольство, пропонували хорватській стороні. Помічники хорватського прем'єра її чомусь викреслили зі списку тем, які обговорювалися, – розповідає Олександр Левченко. – Звичайно, для нас це було несподівано. Бути на меморіалі й узагалі не згадати тему – це якось..."
За словами дипломата, коли вищі державні діячі інших країн, партійні лідери, лідери громадських думок у тих чи інших державах говорять про Голодомор з погляду визнання його геноцидом, українським дипломатам потім легше працювати в цьому напрямку.
"Наприклад, якщо б той же хорватський прем'єр підняв тему, можна було б активізувати зусилля. Тому що в Хорватії питання давно розглядається в парламенті, але якось "зависло". Звичайно, навіть увага державного діяча такого високого рівня не давала гарантій, що питання було б вирішене. Але був би хороший поштовх. А може бути, навіть вирішили б. Тим більше, що прем'єр там займає проукраїнську позицію", – зазначає Олександр Левченко.
Розповідає дипломат і про протидію Росії.
"Кремль докладає значних зусиль, щоб заблокувати прийняття такого рішення в різних країнах. Пов'язує з політикою щодо цього питання ціни на газ, якесь економічне співробітництво тощо. Економічну дипломатію дуже серйозно залучено в цьому випадку. Плюс росіяни ведуть активну роботу в зарубіжних ЗМ ", – зазначає Олександр Левченко.
Що ж стосується інформаційних зусиль і можливостей України, то про них посол вважає за краще говорити дипломатично.
"Зайдіть на сайт МЗС, де публікуються всі статті посольств. І подивіться, чи багато інформаційних матеріалів дають наші посольства про Голодомор у зарубіжних ЗМІ. Крім матеріалів, що хтось там прийшов зі свічкою до якогось пам'ятника. Спробуйте знайти статтю про Голодомор у якомусь провідному західному виданні – газеті, журналі. І вам стане все ясно... Бо якщо розповісти, що ми всім посольством прийшли, поклали вінок, – це одна справа. А "пробити" статтю, інтерв'ю в серйозному впливовому виданні – зовсім інше", – каже посол.
Проте дипломат упевнений, що Україна нехай важко, але просуватиме процес визнання Голодомору геноцидом на міжнародному рівні.
"Звичайно, Крим, Донбас зараз відтіняють тему Голодомору. Але процес визнання державами цієї трагедії геноцидом, упевнений, рухатиметься далі", – говорить Олександр Левченко.
Нагадаємо, раніше новини "Сегодня" розповідали, як у 2015 році у Вашингтоні відкрили пам'ятник жертвам Голодомору в Україні.
Споживча інфляція
Облікова ставка
Офіційний курс євро
Офіційний курс долара
Міжнародні резерви
Головні теми