Мережеві баталії між критиками Радянського союзу і тими, хто ностальгує за часами СРСР, не вщухають ніколи. Та напередодні свят, які були введені в обіг наших дідів і батьків радянською владою, ці "диванні" битви спалахують з новою силою.
8 Березня в цій когорті виявилося одним з найбільш суперечливиих свят. Міжнародний жіночий день, який віддавав данину боротьбі прекрасної половини людства за свої права, в умовах СРСР виглядав особливо двозначним – з правами людини там саме спостерігалися великі проблеми.
РРФСР – найбільш передова країна для жінок
Спочатку влада більшовиків дала радянським жінкам небачені свободи: Конституція РРФСР 1918 року затверджувала широкий спектр прав і привілеїв для всіх та рівні можливості для жінок нарівні з чоловіками. Такого роздолля на той момент не спостерігалося в жодній країні світу – наприклад, супердемократична Швейцарія дала жінкам право обирати і бути обраними тільки в 1971 році.
Ба більше, коли в листопаді 1920 року вийшла спільна постанова Наркомату охорони здоров'я і Наркомюста "Про штучне переривання вагітності", в жодній іншій країні світу аборти не були дозволені офіційно. І це ще не все: сама процедура була безкоштовною.
Інше питання, що реалії громадянської війни, колективізації, розкуркулення та репресій звели нанівець права всіх жителів молодої країни Рад, а не тільки жінок. Та й з точки зору законодавства досить скоро уряд почав "закручувати гайки" – за перших демографічних проблем, які почалися в тридцяті роки.
Насамперед було скасовано рух емансипації, ще в 1930 році, коли Сталін оголосив "жіноче питання" "вирішеним". А коли радянський фемінізм відродився в сімдесятих роках, то він переслідувався вже як політичний злочин, на рівні однієї з найстрашніших у світі спецслужб.
Ті лідери руху, які мали серед західних інтелектуалів статус правозахисниць – Наталя Малаховська чи Тетяна Мамонова, отримали можливість емігрувати. Менш вагомі фігури ризикували опинитися у в'язниці чи на примусовому лікуванні в психіатричних лікарнях.
У цьому сенсі показовою є доля поетеси Карі Унксової, яка брала участь у створенні самвидавного журналу "Жінка і Росія". Жінка була на смерть збита невідомим автомобілем буквально за тиждень до від'їзду з СРСР – на думку людей, які близько її знали, це було вбивство, організоване КДБ.
Жінка в тоталітарній державі
У 1936 році виходить указ Раднаркому СРСР "Про заборону абортів, збільшення матеріальної допомоги породіллям, встановлення державної допомоги багатосімейним, розширенні мережі пологових будинків, дитячих ясел і дитячих садків, посилення кримінального покарання за несплату аліментів і про деякі зміни в законодавстві про розлучення".
Тож коли маршал СРСР Георгій Жуков заявив про те, що убитих на Другій світовій війні солдатів "баби ще народять", він знав, про що говорив.
Але жінки не перестали переривати вагітність штучним шляхом – просто така процедура стала сферою тіньового бізнесу. Науковий співробітник Єрусалимського університету, демограф Марк Толь, що вивчає, крім іншого, питання соціології сім'ї в СРСР, писав, що тільки в одному 1940 році в містах Російської Федерації померло від наслідків кримінальних абортів понад 2 тис. жінкок. Проте заходи щодо збільшення матеріальної допомоги та розширення мережі закладів для дітей і породіль, були "швидше прикриттям в силу своєї не дуже великої дієвості".
Далі більше. У 1944 році держава суттєво ускладнює для своїх громадян процедуру розлучення. Якщо до 1926 року розлучитися можна було за відсутності дружини чи чоловіка, то починаючи з 1944 року ця процедура стала, по-перше, публічною, а по-друге, за неї тепер доводилося платити.
Відтепер розлучення коштувало 15 рублів плюс мито 50 рублів, якщо громадяни проходили через таку процедуру вперше. Друге розлучення коштувало вже 150, а третє й наступні – 300. (Для порівняння, буханець чорного хліба коштував рубль, літр молока – два.) Судові витрати оплачував позивач, а в газетах було потрібно опублікувати замітку про слухання справи про розлучення і повідомлення по факту. Процедура розлучення спростилася тільки за Брежнєва, в 1965 році.
Крім того, указом 1944 року також вводилося нове поняття – "самотня мати". Воно поширювалося на всіх жінок, які народили поза шлюбом. "Самотня мати" не мала права претендувати на матеріальну допомогу з боку батька дитини. Така ситуація змінилася тільки в 1968 році.
Кріпосне право закінчилося в 1981 році
"У 1955 році хватка на шиї жінок поступово послаблюється, – пише феміністка, блогер Зоя Шиманська, – освіта стає змішаною, повертається доступність абортів. Відбувається поступовий відкат, розлучення стають можливими (1965), жінки отримують право на аліменти, посібники на дітей, декретні відпустки (1968). Але проблема подвійної роботи залишається – масова пропаганда все ще спритно лавірує між образом жінки як хранительки домашнього вогнища, матері і працюючого громадянина".
Відзначимо, що тут пані феміністка дещо "пересмикує" факти. Оплачувані декретні відпустки існували в СРСР, але до певного часу були мізерно малі. Так, з 1939 року відпустку становила всього 63 календарних дні (35 днів до пологів і 28 днів після пологів), а заслужити її можна було тільки через сім місяців ударної праці на підприємстві.
З 1 квітня 1956 року декретну відпустку збільшили до 112 календарних днів (56 днів до пологів і 56 днів після пологів). До того ж працівниці колгоспів до 1965 року – коли Міжнародний жіночий день став не тільки святом, а й неробочим днем, отримували тільки 50% від розміру заробітної плати. Для порівняння, зараз оплачувану декретну відпустку становить 126 календарних днів (70 днів до дати пологів і 56 після).
До слова про робітниць колгоспів. Якщо все описане вище можна списати на "жахи сталінізму", то селяни навіть в "гладкі" роки правління Брежнєва мали набагато менше прав, ніж міські жителі. Сільське населення в СРСР до 1974 року жило взагалі без паспортів, що з урахуванням радянського законодавства не давало права переміщення країною. А за даними перепису населення 1970 року народження, в селах проживало близько 50 мільйонів людина, тобто 20,5% населення країни.
Виходить, що з 1953 по 1974 рік п'ятій частині радянських людей заборонялося переїжджати з місця на місце – вони були намертво прив'язані до рідного села і свого колгоспу. Порушення каралося штрафом до 100 рублів і запроторенням в рідні краї, за повторного порушення – терміном до двох років. Такий стан речей не надто сильно відрізнявся від горезвісного кріпосного права. До слова, повна паспортизація сільського населення закінчилася тільки в 1981 році.
МОЗ попереджає: від протизаплідних таблеток вмирають
Приблизно водночас, на початку вісімдесятих, держава починає обережно рекомендувати своїм громадянкам користуватися протизаплідними засобами. Саме тоді, коли у всьому світі давно відгриміла сексуальна революція, спровокована доступністю оральних контрацептивів, в СРСР сімдесятих насаджувалася думка, що від них помирають.
"У 1974 р. Міністерство охорони здоров'я розіслало лист, в якому побічні ефекти застосування оральних контрацептивів були настільки перебільшені, що саме подальше їхнє використання виявилося під питанням", – пишуть Анатолій Вишневський, Борис Денисов і Вікторія Сакевич в роботі "контрацептивна революція в Росії".
Все просто: таблетки закуповувалися за кордоном, за валюту, тому тривалий час найдоступнішим методом залишався презерватив, посипаний тальком. Користуватися ним було болісно, чоловіки намагалися обходитися без нього.
Радянська жінка зобов'язана була народжувати і виховувати дітей, що прописувалося в Конституції. Редакція Конституції СРСР 1977 року стверджувала, що "жінка і чоловік мають в СРСР рівні права", але уточнювала, що жінка зобов'язана поєднувати працю з материнством. (В кримінальному кодексі була стаття за так зване "дармоїдство", тож працювали всі.) Але якщо Радянська держава часів застою таки здійснювала "матеріальну і моральну підтримку материнства і дитинства", то слова про рівні права на працю були явною брехнею.
"У соціальній сфері, проте, зберігаються проблеми: більш низькі зарплати, відсутність можливості просування кар'єрними сходами, величезне побутове навантаження", – пише Софія Шиманська.
В СРСР усі рівні, але чоловіки "рівніші"
Жінка могла зробити кар'єру, але в певних сферах зайнятості, які вважалися за радянських часів "жіночими": фінансова сфера, юриспруденція, освіта, медицина – серед чоловіків, за винятком хіба що професії лікаря, робота директором чи бухгалтером не вважалась "престижною". Єдиною жінкою в уряді СРСР була Катерина Фурцева, яка обіймала типово "жіночий" пост міністра культури (1960-1974).
З перебудовою ця ситуація не змінилася. На думку кандидата юридичних наук Людмили Завадської, ринок праці, який формувався, не прийняв жінку як професіонала: коли "планова економіка" посипалася, як картковий будиночок, і підприємства почали масово закриватися, жінки могли знайти нову роботу тільки в сферах традиційної "жіночої" зайнятості – в торгівлі, сфері обслуговування, фінансових установах.
"Жінка в доперебудовний період була уособленням жінки-професіонала (до 60% жінок мали середню спеціальну чи вищу освіту) або жінки-робітниці, але не жінки-керівника. Історія перебудови дала урок громадянам: чоловіки і жінки не могли мати рівний доступ і рівні можливості при переділі власності. Власність в результаті перебудови стала належати класу чоловіків, оскільки вони були найближчими до цієї власності", – пише Завадська.
Зараз, звичайно ж, ситуація змінилася, але не можна сказати, щоб сильно: за даними Всесвітнього економічного форуму, сьогодні Україна посідає 59-е місце в світі за показниками гендерної нерівності. Згідно зі статистикою, в останні роки різниця в зарплатах чоловіків і жінок продовжувала зростати і за останні кілька років зросла з 24% до 26%. Водночас абсолютна більшість українських чоловіків вірять, що професії діляться на "жіночі" й "чоловічі". Ба більше, 40% чоловіків вважають, що жінки мусять залишити оплачувану роботу і повністю присвятити себе сім'ї й займатися неоплачуваною хатньою роботою.
Тож боротьба жінок за свої права, так би мовити, триває.
Нагадаємо, де в Україні випаде сніг на 8 березня.
Відеоблогер-пенсіонер Дід Панч випустив нову серію свого YouTube-шоу, де разом з молоддю обговорив 8 Березня. Свято це чи "день сексизму"?