Вчора вперше мав нагоду відвідати консульство США в Києві. Не знаю, як було раніше, до переїзду всіх американських служб в одну простору новобудову, бо просто не було потреби відвідувати заокеанські землі. Проте цей похід вразив. У позитиві. Розповім по порядку.
Заповнення паперів
Зі слів колег і знайомих знаю, що кожне консульство європейської країни має свій ексклюзивний перелік документів, який вимагає при поданні клопотання на оформлення шенгенської візи. І це незважаючи на всі зусилля наших дипломатів якось досягти уніфікації цього питання, Візовий кодекс, запевнення й обіцянки високих брюссельських чиновників тощо.
Не буду розлого описувати особливості цих переліків, про це вже писано переписано в українських ЗМІ, говорено-переговорено на круглих столах, консультаціях, зустрічах тощо. Проте без прикладів типу "трудова книжка в оригіналі" чи "візова історія за останні 5 років" не обійтися, хоча це лише квіточки, ягідок там вистачає.
В американців все інакше. Будь-хто з будь-якого куточка України (як і світу в цілому) може запросто увійти на сайт Посольства США, заповнити протягом 20 хвилин електронну анкету, роздрукувати підтвердження її надсилки на одну сторінку, зателефонувати на вказаний багатоканальний телефон, за яким записатися на співбесіду у зручний (!) для нього час і потому. За цю послугу, правда, треба заплатити щось біля 100 грн., проте без ходінь в банки, стояння в чергах чи виписування квитанцій, а всього лиш назвавши номер своєї кредитної картки. Час же, як відомо, це гроші.
Кордони – обличчя держави
Знайомство з будь-якою країною світу починається з розмови з її прикордонниками. Не важливо де, – в аеропорту, на залізниці чи автомобільному контрольно-пропускному пункті, – відбувається перший контакт. Аналогічно і з посольствами іноземних держав, адже за воротами – українська юрисдикція закінчується, далі – іноземна держава.
Прибувши в консульство США за 15 хвилин до призначеного часу одразу здивувало те, що потенційних відвідувачів оплота демократії зібралося не так вже й багато, при цьому їхній прохід на американську територію організовують українські сек’юріті не типової для наших правоохоронців охайної і привітної зовнішності і манер поведінки.
Затримок з потраплянням в середину святая святих жодних. Рівно в призначений час, плюс-мінус пару хвилин, відвідувач попадає в тепле і зручне приміщення, де можна й в туалет сходити, вибачте за подробиці, і газетку почитати чи кави з якимись снеками попити. Люди спокійні, впевнені в собі, враження такі, начебто ти вже не в Україні.
Процедури як в першокласному банку
Організоване все як в першокласному банку. Стояти в чергах годинами не потрібно. Все, що очікується від апліканта, – не забувати спостерігати за електронними табло, на яких весь час змінюються цифри. Дійшла твоя черга, вперед на реєстрацію. Всі документи в порядку, – ще з півгодини-годину чекання і настає час жаданої співбесіди з американським консулом. Тут, наскільки стало зрозуміло з уривків декількох діалогів українських заявників з американськими консулами, жодні емоції чи тиск не проходять. Головне – бути відвертим, і все буде в порядку. І наостанок. Співбесіда триває 3-5 хвилин, не більше.
При цьому жодних мук чекання чи ще одних записів в черги. З посмішкою на вустах Вам оголошують про рішення, незалежно від його змісту. Далі ж все просто – кур’єр доставить Вам паспорт з візою туди і в час, де і коли Вам буде зручно (!). І наостанок, те, що тим, хто пройшов муки "шенгенських пригод" може лише наснитись. Жодних паперів, окрім одного аркуша з підтвердженням заповнення анкети, паспорта і запрошення НЕ ПОТРІБНО (!) Думаєте фантастика? Ні. Реальність, сам випробував це на собі, при цьому успішно.
І все-таки уроки треба вивчати, панове європейці Похід в амбасаду США заставив глибоко замислитись над ось чим. Ми ніби інтегруємося в ЄС, є географічним центром Європи, не внесені до чорних списків футбольних фанатів, як британці, не асоціюємося з торговцями наркотиків чи терористами, як дехто. Ми не конфліктні й роботящі, легко адаптуємось навіть до найважчих умов, незалежно від того, в Португалії, Іспанії, Чехії працюємо і живемо чи де-інде. Чому ж з нас наші брати європейці по суті знущаються, практикуючи наскільки принизливі процедури оформлення віз (а по суті дозволів-запрошень приїхати до них, щоб витратити власні кошти, а заодно і на них же попрацювати)? Чому навіть з візами нас шманають і садовлять за грати на польсько-німецьких та інших кордонах? При цьому при будь-якій владі. Питання далеко не риторичні.
Норми і стандарти, складнощі погодження спільних рішень, кажете панове? Не вірю. Американці з їхніми п’ятдесят з чимось штатів з різними практиками, гонорами, традиціями, законодавствами тощо показали, як це має насправді все працювати так, щоб країну поважали і хотіли з нею співпрацювати. Думайте, панове європейці, і нарешті дійте. Бо скоро до Вас ніхто, крім, знаєте самі звідки і з яким умінням, горіти бажанням поїхати потратити кошти чи попрацювати, не буде. А принагідно дякую Вам, панове американці, за черговий урок нам всім, європейцям, на предмет того, як треба врегульовувати настільки непрості питання, якими цього разу стали цивілізовані процедури оформлення віз в Україні.
Читайте также:
Потребительская инфляция
Учетная ставка
Официальный курс евро
Официальный курс доллара
Международные резервы
Главные темы