Неоднозначна арифметика бюджету Збройних сил на 2019 рік

Кабмін України представив власне бачення головного фінансового документу держави на наступний рік. В умовах війни із РФ і триваючої модернізації сектору безпеки та оборони окрему увагу заслуговують витрати на збройні сили. Так в 2019 році уряд пропонує виділити на фінансування Збройних сил України 99,3 млрд. гривень. В 2017 році цей показник складав 81,6 млрд. гривень. Якщо вірити начальнику Генерального штабу України військові просили в уряду на наступний рік 112 млрд. гривень. Тим самим формально запит за збільшення фінансування задовольнили, хоча далеко не повністю. Тим паче навіть асиметрична стратегія протидії РФ вимагає збільшення фінансування збройних сил для реалізації в тому числі низки перспективних програм. Проте диявол криється в деталях.

Із одного боку маємо значне збільшення бюджету ЗСУ – на 17,6 млрд. гривень. Однак фактично майже всі додаткові кошти підуть на фінансування програми "Забезпечення діяльності Збройних Сил України, підготовка кадрів і військ, медичне забезпечення особового складу, ветеранів військової служби та членів їх сімей, ветеранів війни". В 2019 році загальний обсяг цієї програми складе 81,64 млрд. гривень. В порівняні із нинішнім роком це означає збільшення на 16,57 млрд. гривень. Із відповідної програми передбачається фінансувати збільшення заробітної платні службовців ЗСУ до щонайменше 10 тисяч гривень на місяць. Такий підхід із одного боку є правильним. Як показує статистика із ЗСУ звільняються військові, які мають бойовий досвід. За даними Генштабу в 2016 році армію покинуло 2,6 тисяч осіб, в 2017 році – 20,1 тисяча. За січень-червень 2018 року із ЗСУ вже пішли 11 тисяч осіб, а до кінця року планують це зробити іще 18 тисяч. Люди йдуть із армії в тому числі через недостатнє фінансове забезпечення і умови служби. В будь-якому випадку солдат, його мотивація є основою професійної армії. І відповідне рішення збільшити витрати на забезпечення особового складу ЗСУ є логічним наслідком і критичною необхідністю, зважаючи на таку статистику щодо відтоку кадрів.

Проте є і інша ситуація. Витрати на закупівлю і ремонт техніки в 2019 році зростуть лише на незначні 612,7 млн. гривень і складатимуть майже 17 млрд. гривень. Фактично можна говорити про те, що дана важлива стаття бюджету ЗСУ не зростатиме, зважаючи на інфляцію. В доларовому вираженні це менше чим в цьому році. Слід відзначили, що в відсотках витрати на закупівлю і модернізацію техніки від загального бюджету ЗСУ складатимуть 17,1% в 2019 році – в цьому році цей показник складав 19,6%. При цьому відповідно до стандартів НАТО на закупівлю і ремонт техніки треба витрачати не менше 20% бюджету збройних сил для підтримання її в належному стані. Проте в 2019 році маємо фактично зменшення долі цієї статті. Хоча саме в цьому році Україна нарешті вийшла на відповідний показник в 550-600 млн. доларів, що є мінімально необхідним рівнем фінансування технічної складової ЗСУ для гарантування системного переозброєння протягом наступних 5-10 років.

Тому маємо парадокс – наголос на забезпеченні кадрового складу ставить під питання забезпечення бійців необхідною новою технікою. Хоча потенціал будь-якого війська формується в трикутнику "солдати-техніка-тренування".

Як наслідок, Україна, маючи потужну національну школу бронетехніки і цікаві розробки в сфері легкої бронетехніки, не має можливості повністю перевести збройні сили на власні БТРи (БРТ-3ДА, БТР-4Е) чи бронеавтомобілі (Дозор-Б). Так само будемо і далі змушені тримати на голодному пайку Військово-морські сили, оскільки все одно більшу загрозу для України РФ представляє на суші, а не на морі. При цьому український ВПК із часу конфлікту збільшив потенціал самотужки забезпечити потреби ЗСУ технікою і обладнанням із 30% до 50%. Проте за умови зменшення фінансування на закупівлю і ремонт техніки Україна не зможе використати повністю потенціал власного ВПК для переозброєння.

На сьогодні Україна намагається виходити із такого важкого завдання пошуку балансу між забезпеченням потреб солдат і технічним переозброєнням розвитком низки асиметричних проектів. Такими є ракетний комплекс "Вільха" і крилата ракета "Нептун" від ДККБ "ЛУЧ". Дані системи є показовими тим, що при відносно невеликих інвестиціях (мова йде про декілька десятків мільйонів доларів) вдається отримати озброєння, які можуть мати в разі масованого застосування значний стратегічний ефект. Окрім того частково розробки перспективних систем, які потім можуть стати на озброєння в Україні, ведуться на гроші іноземного замовника. Гарним прикладом цьому є проект оперативно-тактичного ракетного комплексу "Грім-2/Сапсан".

Проте головний виклик Україну в питанні забезпечення потреб ЗСУ технікою чекає в наступні 10-15 років. На сьогодні нам вдається загалом шукати непростий баланс між потребами переозброєння і забезпечення потреб особового складу армії, зважаючи на різного типу загрози. Хоча для цього часто приймаються важкі рішення – такі як пріоритет переозброєння Сухопутних і Військово-повітряних сил на противагу ВМСУ. Однак відкритим є питання, що буде робити Україна, коли в середньостроковій перспективі почнуть виходити із ладу радянські високотехнологічні системи – в першу чергу системи протиповітряної оборони (ППО) і літаки. Саме вони на сьогодні забезпечують стримування РФ від потенційної широкомасштабної війни. Проте заміна таких систем означатиме необхідність витрачати десятки мільярдів доларів. Але навряд чи такі кошти вдасться знайти, якщо українська економіка і далі буде рости темпами в 2-3,5% на рік. А бюджет ЗСУ і далі триматиметься на рівні 3-3,5 млрд. доларів на рік в кращому випадку.

Тому вже сьогодні Україна повинна почати радикально нарощувати силовий потенціал – мова повинна йти про подвоєння або потроєння ВВП. Лише цей сценарій дозволить зменшити складність завдання правильного розподілу коштів в трикутнику "солдати-техніка-тренування". Такий сценарій дозволить по максимуму використати потенціал власного ВПК. А також гарантувати закупівлі нових високотехнологічних систем, коли прийде час.