В Києві з великим успіхом пройшов Міжнародний фестиваль єврейської музики і танцю "Слухай, Ізраїлю!"

1/6

За три дні концерти фестивалю відвідало понад 15 тисяч осіб. Щоб потрапити в зал палацу мистецтв "Україна", кияни були навіть готові вистояти довгі черги. А ті, хто не зміг потрапити всередину (таких було близько двох тисяч за підсумком трьох днів фестивалю), подивилися концерт на екрані, вивішеному на фасаді палацу "Україна".

Долучитися до багатовікової культурі єврейського народу прийшли люди різного віку та соціального стану. Для них з повною віддачею співали, грали, танцювали артисти з США, Ізраїлю, Аргентини і України. Для них виступати тут в цей час особливо важливо. Тим більше що в непрості для нашої країни дні досвід Ізраїлю особливо актуальне. "Євреї проходили через безліч випробувань і гонінь. Наші свята, музика, почуття гумору і наша віра – ось, що дає нам сили жити далі, незважаючи на всі складнощі", – кажуть самі артисти.

Фестиваль "Слухай, Ізраїлю!" Був присвячений Рош ха-Шана – єврейського Нового року, або Дню трубного звуку, як він названий в Біблії. У єврейській традиції цей час не тільки радості, надії на краще, але ще і роздуми над своїм життям. "На початку і в кінці нашого уявлення звучить ріг шофар: з одного боку Бог сурмить з небесного Іерушалаіма, волаючи до людей, з іншого боку люди відповідають Йому", – пояснює символіку інструменту і свята Борис Грисенко, рабин Київської месіанської єврейської громади, співорганізатора фестивалю .

Особливе значення і у Нігунім, молитовних наспівів, які складаються з складів або окремих слів. "Буває, ти не можеш сказати Богу нічого, а серцем співаєш", – каже виконавець Нігунім Юрій Берлянд. Ця музична форма, як і мелодії клезмерів, йде корінням в хасидизм – іудейське течія, що виникла на західноукраїнських землях в XVIII столітті. Клезмерські мелодії були майже забуті після Голокосту, але зараз цей напрямок у музиці дуже популярно по всьому світу.

Збереглися давні традиції і в єврейських народних танцях, які представили на фестивалі три українських танцювальних колективів і аргентинська танцівниця з українськими коренями Оксана Павлова.

В єврейських танцях майже немає широких рухів, як в українських або російських. Це пов'язано з тим, що більша частина євреїв жила в так званих містечках, збиралися там зазвичай в закритих приміщеннях, наприклад, в синагогах, де місця було не багато. Тому й танцювали купчасто, "під себе", щільно притиснувши руки до тулуба. А показували свою майстерність під час традиційного весільного танцю з пляшкою на голові. Під час виконання цієї композиції хлопцями з колективу Lehaim багато в залі навіть затамували подих. "Потрібно обов'язково, щоб хоч одна пляшка впала, – сміється танцюрист Олександр Базь, – а то народ так і не видихне. Знову-таки це ще одне свідчення того, що номер справді складний". Рівень українських танцюристів високо оцінив продюсер фестивалю Джонатан Берніс і запросив їх виступати на концертах у Німеччині та Південній Америці.

Фестиваль "Слухай, Ізраїлю!" Вже більше двадцяти років кочує по всьому світу – за прикладом єврейського народу, чия історія пов'язана з гоніннями і поневіряннями. У Києві останній раз він проходив в 1994 році. За спостереженнями Берниса, в місті за минулий час багато що змінилося, але тут як і раніше жваво цікавляться єврейською культурою та все так само високий рівень тривожності в суспільстві. На його думку, останні події на сході країни породили серйозний ціннісний криза. "В Ізраїлі люди живуть посеред постійної кризи, але така ситуація абсолютно нова для України, – ділиться своїм баченням Джонатан. – Я добре пам'ятаю слова американського президента після теракту 11 вересня. Він сказав: "Найважливіше, що ми можемо зараз зробити, – це продовжувати жити нормальним життям. Таким чином, ми не дамо жодних шансів терористам перемогти нас морально". Це може бути хорошим радою і для України: продовжуйте жити і вірити ". Також Джонатан записав спеціальне відеозвернення всім, хто не зміг потрапити на концерти фестивалю, в якому приніс вибачення за незручності і пообіцяв в наступних заходах врахувати всі моменти і зробити їх ще краще. "... Ми не очікували, що стільки людей прийде! Ми не були готові, будь ласка, пробачте нас! Ми повернемося з новими заходами, і, сподіваюся, все буде ще краще! Ще раз вітаємо всіх з Рош ха-Шана! Миру, радості вам!" – Сказав він.

Долі України та Ізраїлю тісно пов'язані не тільки спільним минулим, а й майбутнім, впевнені учасники та організатори фестивалю. Якими б складними і трагічними не були випробування, віра завжди дає не просто надію на майбутнє, але прорив і вихід до нових горизонтів.