Щасливі історії усиновлення: "Мріємо забрати сестричку нашого Вані"

Фонд Ріната Ахметова і сайт "Сьогодні" продовжуть спільний спецпроект – "Щасливі історії усиновлення". Це історії сімей, які знайшли діток завдяки порталу "Рінат Ахметов – Дітям. Сирітству – ні!". Пропонуємо вашій увазі продовження історії сім'ї Юрченко з Кривого Рогу.

"Зараз у тебе нове життя"

"Період адаптації в Микити, з одного боку, йде без ускладнень, хоча деяких моментів треба вчити, – каже Олена Михайлівна. – Наприклад, що в школі можна поводитися спокійно, розв’язувати питання словами. У свої 11 років хлопчик не привчився робити домашні завдання. Він вважав нормальним йти зі школи після 12 дня, незважаючи на уроки. Зараз усе це виправляємо. На щастя, він в одній кімнаті з моїм 13-річним Євгеном. Вони на одній хвилі, обидва з одного й того ж інтернату. Женя приводить Микиту додому після школи, підказує, вчить, захищає. А так, взагалі, Микита дуже спокійний. Що не так – ми говоримо: "Це в тебе було раніше. Зараз нове життя, у тебе все по-іншому, і поведінка теж".

Причіп дров для бабусі

У ДБСТ Юрченків є правило: не перешкоджати спілкуванню з рідними та близькими, якщо такі є.

"Мало того, деяким бабусям ми досі телефонуємо, хоча діти вже пішли в доросле життя, – продовжує розповідь прийомна мама. – Ми взагалі в сім’ї намагаємося підтримувати тих, хто з нами поруч. Коли в нашому регіоні була буря й дерева з корінням вирвало, то уламки деревини цілий тиждень валялися. Ми з дітьми вирішили вбити двох зайців – територію навколо очистити, а зібрані дрова відвезти бабусі в село, щоб їй було чим взимку будинок опалювати. Назбирали цілий причіп! Так я їх привчаю до турботи й уваги".

Читайте також:

Щасливі історії усиновлення: "Бабуся, я не зрозумів, де наші діти?"

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Коти та собаки як рецепт ніжності

І вже, звичайно, у будинку сім’ї Юрченків завжди є тварини.

"Діти постійно приносять то цуценя, то кошеня, – сміється Олена Михайлівна. – Я спочатку нервувала, а потім зрозуміла, що тварини самі собою розподіляються, хтось приживається, хтось тікає або сусіди заберуть. Тварини мотивують дітей до прояву доброти, тому я – тільки за, а далі – життя покаже".

Мамина гордість

Олена Михайлівна із задоволенням розповідає про успіхи своїх старших.

"Моя усиновлена дитина Діма закінчує школу, готується вступати до Суворовського училища. А Ваня в мене взагалі із 7 класу у військовому училищі, у Боярці, вже працює комірником, хоче вступити на службу в тилу. Женя теж вступав туди, але трохи не дотягнув за балами, будемо знову пробувати!".

"Усі мої діти мріють про Ангеліну"

Уже рік ДБСТ Юрченків намагається забрати з будинку дитини сестричку Івана, дворічну Ангеліну.

"Але поки соцслужби не поспішають нам її передавати, – розповідає Олена Михайлівна. – Ми були першими, кому повідомили про її народження! Точно пам’ятаю, коли мені зателефонували, ми з дітьми були в Києво-Печерській лаврі та зраділи: "Ось, Ваню, радуйся! У тебе янголятко народилося". І ви уявляєте? Дівчинку назвали Ангеліною. Біологічна мама її нещодавно померла. І відтоді ми почали її супроводжувати й оббивати пороги соцслужб. Ваня навіть писав особисто і омбудсмену з прав дітей, і начальнику соціальних служб Дніпровської ОДА. Будемо сподіватися, що найближчим часом Ангеліна буде з рідним братиком. Усі мої діти мріють, коли, нарешті, малятко буде в нас вдома. Усі думки та розмови про неї".