Зайцев Василій
Рік тому, 5 липня, з гуркотом і брязкотом в Донецьк увійшли бойовики під проводом росіянина Ігоря Гіркіна (Стрєлкова). Досі немає відповіді на запитання, як колона військової техніки, яка розтягнулася на кілька кілометрів, безперешкодно подолала маршрут Слов'янськ – Донецьк (110 км). У повітрі досі висить і здивування, чому ситуація з бойовиками, котрі заполонили місто, не була вирішена ще в квітні-травні, коли можна було обійтися малою кров'ю чи без неї взагалі. Але вголос вже ніхто про це не говорить.
"Я пам'ятаю, як сусідка, ридаючи, прибігла до мене. Спочатку я не зрозуміла, що сталося, думала, що з сином її щось скоїлося. "Щойно танки пройшли по нашій вулиці – їх багато, дуже багато, і гармати везуть, і вантажівки їдуть, купа солдатів. Господи, що ж буде?", – ридала сусідка, а тоді я не знала, що відповісти. Просто розуміла, що якщо і були якісь надії на закінчення цього безумства під назвою "ДНР", то тепер їх немає", – поділилася спогадами донеччанка Алла Єресько.
Перемогли стелу зі словом "Донецьк"
За рік багато що змінилося, і назвати плюси у змінах можуть тільки найзапекліші прихильники самопроголошених республік, які аплодували демонтажу м'якого знака у слові "Донецьк" на стелі біля в'їзду в місто. Це вважається досягненням, як розстріл інсталяцій в арт-центрі "Ізоляція", як незрозумілого роду дипломи та атестати випускників, які відмовляється визнавати навіть Росія, і як привоз питної води в бочках жителям Київського району Донецька – центрального, між іншим, – тому що іншої у них в кранах немає.
Фото: Соцмережі
Втім, по порядку. З 16 липня минулого року Донецьк дізнався, що таке комендантська година, введена Стрєлковим. З 23:00 до 6:00 пересування по місту дозволялося тільки за наявності дуже поважних причин або відповідних документів. Були громадяни, які сприйняли цей указ жартівливим і вийшли на вулицю о 23:01... Потім бачили, як вони рили окопи біля Мотелю. По автомобілях, які несанкціоновано їздили в пітьмі, бойовики часто відкривали вогонь з автоматів. Зараз донеччани намагаються завершити всі свої справи максимум до десятої вечора. У цей час і без того небагатолюдні донецькі вулиці вимирають остаточно.
У Донецьку з'явилися блокпости – тільки по дорозі в Макіївку їх налічувалося чотири. Носити постійно в кишені паспорт і пред'являти його кожному, хто у формі і вимагає, за рік стало справою звичною для чоловіків. Втім, іноді дивляться прописку в паспорті і в жінок. Втрата паспорта – трагедія, біда, кінець життя, адже відновити його нереально. Втім, це стосується будь-яких документів – банківських карт, пенсійних посвідчень, свідоцтв про народження...
"Був випадок, коли нас зупинили на блокпосту, а ми їхали з Горлівки в Донецьк на своїй машині. Змусили всіх вийти, у чоловіків перевірили паспорти, а у мене безцеремонно відтягнули рукава футболки і перевірили плечі. Я була в шоці, але одна думка крутилася: "Тільки б чоловік і брат зараз не кинулися на бойовиків, інакше залишимося тут назавжди. Бачу, що чоловіки киплять, але поки що мовчать. Нас відпустили, а потім я вже дізналася, що на плечах у воюючих жінок є сліди від гвинтівки або автомата", – розповіла свою історію донеччанка Алла Кравченко.
Звичайна справа – тризначні цифри на цінниках
З літа минулого року Донецьк дізнався, що таке робота артилерії, "вхідні", вони ж "плюси", і "вихідні" – "мінуси". За рік донеччани навчилися відрізняти перше від другого, розрізняти звуки та види снарядів і мін, діти раптом почали грати в блокпости. Київський район Донецька – частина від Гілки до аеропорту, і Куйбишевський район весь стали "червоною зоною" за обстрілу, до якої незабаром приєдналася Петрівка. У кого була можливість – зняли квартири у Будьоновському та Пролетарському районах міста, які раптом стали "елітою" через свою безпеку. Щоправда, немає в Донецьку району, де не був би зруйнований чи ушкоджений обстрілом будинок.
Досі в квартирах донеччан стоять зібрані "тривожні валізки" з документами і речами. Досі у ванній тримають на підлозі подушечки, на яких сидять під час обстрілів, ховаючись за чавунним притулком.
"У мене на балконі досі, з минулого року, запаси води, в коморі – запас крупів, – ділиться донеччанка Юлія Маракіна. – На них жили півзими. Навчилася готувати сто страв з однієї картоплі, якось виживаємо".
Виживають і молоді, і старі, як можуть. Останнім взагалі найважче – сил на переоформлення пенсій, поїздки через блокпости і черги вистачає не у всіх. Ті ж, хто в змозі купити собі продукти, вже навіть не обурюються – просто приречено платять. "Торік кричали, що у нас будуть московські пенсії і зарплати. Поки тільки московські ціни, – каже донеччанин Михайло Заргіні. – Тризначні цифри на цінниках вже не викликають шок, ми просто проходимо повз. Закриті магазини також вже не шокують – все і так зрозуміло. Різниця між нашими цінами і, як зараз кажуть, "в Україні" – в 2-3 рази на все".
Фото: Соцмережі
Продукти, одяг, ліки, взуття, навіть дитячі іграшки та канцелярські товари – всього мало, не вистачає і коштує дорого. Україна перекрила легальні торгові шляхи на окуповані території, а Росія, на яку покладали великі надії сепаратисти, не поспішає обдаровувати громадян іншої країни безкоштовною допомогою. Хіба що посприяла запровадженню рубля як другої грошової одиниці в так званій "ДНР". Повна плутанина – поки ще рубль котирується до гривні як 1:0,5, але ось-ось обіцяють змінити курс і зробити його неоковирним для підрахунків без калькулятора – 0,41 або близько того. У далекій перспективі говорять про долар та євро як повновагі гроші самопроголошеної "ДНР", але віри поки цим словам немає. Як немає і доларів з євро у багатьох людей у Донецьку.
Під страхом "підвалів"
Граючи в "незалежну республіку", але тим не менш, вимагаючи в України різних преференцій, грошей і послуг, у самопроголошеній "ДНР" намагаються створити атрибути реальної влади, але виходить це погано. З розрізнених груп, бригад і батальйонів, що підкоряються кому заманеться, ніяк не виходить регулярної армії. З колишніх міліціонерів – зрадників присяги українському народові – ну ніяк не виходять шерлоки холмси або хоча б міс марпл. Школярі отримують атестати на звичайному папері без водяних знаків і печаток, студенти – такі ж паперові дипломи, вкладені в копійчаний "файл", покликаний зображати ламінацію. Навіть пенсійні рублі виглядають дивно – про це говорять у чергах, посилаючись на знайомих, у яких в Росії не прийняли до оплати рублі, отримані в Донецьку.
Фото: AFP
До речі, потрапити в Росію – набагато швидше і дешевше, ніж у будь-яке інше місто за лінією дотику. Близько 400 кілометрів кордону з РФ не контролюється на Донбасі законною владою. Ростов, Краснодар, Сочі, Крим – береш квиток (були б гроші!) і їдеш на автобусі. Маріуполь, Слов'янськ, Краматорськ – береш квиток на мінівен, береш пропуск, їдеш до блокпоста, стоїш у черзі (від 6 до 10 годин), і потім їдеш далі. Немає пропуску – немає поїздки, і проблеми донеччан на тій стороні нікого не хвилюють.
Автобуси, які припинили ходити з Донецька з 16 червня, були єдиним пасажирським транспортом, що зв'язував захоплені міста з "великою землею". Ані поїздів, ані літаків у Донецьку рік як немає: аеропорт зрівняли з землею, вокзал намагаються зруйнувати обстрілами. Відновлювати інфраструктуру поки нікому, адже під удари артилерії потрапили школи, лікарні, палаци культури, музеї, дороги та багато житлових будинків. Донеччани вже зрозуміли, наскільки небезпечною буває таке непрошене сусідство. Тому все частіше висловлюють свій обережний протест написами на паркані "Донбас – це Україна!" у жовто-блакитному кольорі. За таке, до речі, можна потрапити в підвал" – колишню обласну СБУ.
Споживча інфляція
Облікова ставка
Офіційний курс євро
Офіційний курс долара
Міжнародні резерви
Головні теми