"Хочеться, щоб нас зрозуміли. І розумом, і серцем", – переселенка з Донбасу

Тетяна з сім'єю була змушена покинути рідну Горлівку ще в липні 2014-го. Їхній будинок неодноразово піддавався обстрілу. Залишатися там з двома маленькими дітьми було не можна. Але зараз вони в безпеці, і для батьків це головне. Витерпівши разом з дорослими жах бойових дій, малюки потроху оговтуються. Як би не було складно, при допомозі небайдужих людей, батьки намагаються забезпечити їм комфортне і звичайне життя. Зараз для дітвори величезна радість – великий дитячий пакет від штабу Ріната Ахметова зі смачними пюрешками і кашами. А ще нові друзі і мирний сон.

Вже у Великоновосілківському районі, де знайшла новий притулок сім'я, 9-річний Кирило ходить в школу, а 2-річна Ксенія зовсім недавно пішла в дитячий сад.

"Дуже важко зараз починати життя спочатку. Знаючи, що по той бік залишили роботу, квартиру. Але воно того варте. Ми тепер спимо спокійно, вчимося знову радіти життю і маленьким успіхам своїх дітей", – ділиться Тетяна.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

А ще 10 місяців тому вони їхали в нікуди. Аби подалі від цього жаху... Аби уберегти дітей. Зараз Тетяна радіє, що її син і дочка в безпеці, і відійшли від стресу. Багато в чому це заслуга батьків, адже вони постаралися забезпечити максимально комфортні умови, в першу чергу, психологічні. Підібрали школу і позакласні секції для старшого, а крихітку Ксенію навмисно віддали в дитячий сад, щоб маленька спілкувалася з однолітками і розвивалася.

"За час, що ми не вдома, доводилося на собі випробувати різне ставлення оточуючих. Спасибі Гуманітарному штабу за продукти для дітей і всіх небайдужих людей за надану всіляку допомогу нашій сім'ї. Дуже приємно чути навіть слова підтримки, адже ми опинилися у важкій ситуації і без засобів до існування, – ділиться Тетяна. – Але й від багатьох також доводиться чути розмови, що нам, переселенцям, живеться легко: і виплати отримуємо, і гуманітарку. От тільки цих виплат не вистачає навіть на найнеобхідніше. За цей майже рік, що ми живемо далеко від дому, я зрозуміла, тим, хто з цією війною не зіткнувся, що не відчув всю цю біль, коли ти втрачаєш близьких, кидаєш рідний дім, нас не зрозуміти. А так хочеться, щоб нас підтримали і зрозуміли. І розумом, і серцем".