Крістіна Зеленюк
політичний оглядач Через тиждень, 7 листопада в Білорусі пройдуть вибори до Ради Республіки. Членів Палати представників Національних зборів, куди входить 110 депутатів, обиратимуть 17 листопада. Щоправда, за словами експертів, білоруський парламент не відіграє будь-якої серйозної політичної ролі в білоруській політичній системі і процесі ухвалення політичних рішень.
Куди більш знаковими стануть президентські вибори в Білорусі у 2020 році і роль Кремля у виборчій кампанії. Цьому передуватиме саміт Вищої державної ради Союзної держави 8 грудня де вирішиться доля Союзної держави Білорусі і Росії. Кремль тисне на Мінськ, поширюючи чутки про створення нового федерального або конфедеративного державного утворення і розміщення на території Білорусі російських військових баз.
За словами директора Центру стратегічних і зовнішньополітичних досліджень (Мінськ, Білорусь) Арсенія Сивицького, Білорусь категорично відмовляється від розміщення іноземних військових баз, в тому числі російських, на своїй території. А щодо так званої союзної держави позиції Мінська і Москви і зовсім кардинально розходяться.
В інтерв'ю сайту "Сьогодні" Арсеній Сивицький розповів, чи варто Україні боятися тіснішої інтеграції Росії і Білорусі, і чому Олександр Лукашенко пропонує залучити США до переговорів по Донбасу.
- На початку вересня Росія і Білорусь узгодили програму економічної інтеграції двох країн. До січня 2021 року має відбутися об'єднання економічних систем. Про що конкретно йдеться?
- Дійсно, йдеться про поглиблення економічної інтеграції на основі принципу "дві країни – один ринок", принаймні, так ці процеси розглядає білоруська сторона. Програма на сьогоднішній день є рамковим документом, вона передбачає розробку 31 дорожньої карти інтеграції різних секторів економіки.
Робота над цими дорожніми картами повинна завершитися до саміту Вищої державної ради Союзної держави, який має відбутися приблизно 8 грудня, за результатами якого Олександр Лукашенко і ухвалюватиме рішення про затвердження цієї програми і секторальних дорожніх карт.
- Більшість ЗМІ пишуть, що Росія мало не захоплює Білорусь. З Москви навіть поширювали чутки, що проект інтеграції передбачає конфедерацію. У Мінську це спростували.
- Для Росії поглиблення інтеграції є інституційним засобом ще сильніше зафіксувати Білорусь у власній зоні геополітичного впливу. Тому абсолютно очікувано, що в Москві навіть поглиблення економічної інтеграції з Мінськом інтерпретують в геополітичних термінах – утворення нового федеративного або конфедеративного державного утворення. Але такі інтерпретації і видають кінцеву мету Кремля. Безумовно, в Мінську не поділяють такі інтерпретації, підкреслюючи суто економічну суть процесів поглиблення інтеграції – створення єдиного простору вільного руху товарів, послуг, робочої сили і капіталу між Білоруссю і Росією. Вочевидь, у Мінська і Кремля принципово різні підходи і погляди на те, як має протікати цей процес, яка його кінцева мета.
- Давайте повернемося до 1999 року, коли сторони підписали договір про Союзну державу, який саме і передбачає економічну та політичну інтеграцію. Але його положення повною мірою так і не були реалізовані, навіть незважаючи на підписану у 2001 році дорожню карту імплементації.
- Після приходу Володимира Путіна до влади в Росії в 1999 році відношення до проекту Союзної держави в Кремлі було кардинально переглянуто. Умовна олігархічно-силова вежа в Кремлі розглядала цей проект як загрозу захоплення влади в Росії за допомогою Союзної держави з боку Олександра Лукашенка. Саме Олександр Лукашенко був активним рушієм інтеграційних процесів з Росією в кінці 1990-х. Його популярність в російському суспільстві і серед регіональних еліт цілком могла призвести до того, що на умовних виборах президента Союзної держави Олександр Лукашенко легко перемагав Бориса Єльцина. Тому завдання цієї олігархічно-силової партії було заблокувати проект Союзного держави. Що успішно і було здійснено. Договір про створення Союзної держави так і залишився символічною декларацією і таким залишався до останнього часу. Кремлю цей проект був просто не цікавий, особливо на початку 2000-х. Власне кажучи, перші економічні та політичні конфлікти між Мінськом і Москвою почалися в той час і були пов'язані з тим, що Москва стала відмовлятися від виконання економічної частини угоди – надання Білорусі внутрішньоросійських цін на енергоносії, хоча це малося на увазі духом угод, які Мінськ і Москва уклали в кінці 1990-х.
Прагматизація підходу з боку Кремля і відсутність політичних перспектив для Олександра Лукашенка стати лідером Союзної держави зумовили відсутність реальних значущих результатів інтеграції в економічній та військово-політичній сферах. Зараз ситуація кардинально змінилася, тому що для Росії поглиблення інтеграції в рамках Союзної держави є засобом утримати Білорусь у своїй геополітичній орбіті, яка, в свою чергу, змушена активно диверсифікувати зовнішню політику і економічні зв'язки через недружню і часом агресивну поведінку з боку свого формального союзника на свою адресу.
- Через 20 років політичну інтеграцію, як би цього не хотілося Москві, судячи з усього, залишили за дужками? Чи тиск Кремля триває?
- Я не думаю, що Москва реально зняла з порядку денного питання про поглиблення політичної і навіть військової інтеграції. Проблема в тому, що російська сторона постійно апелює до Договору про створення Союзної держави 1999 року, який передбачає в тому числі й військово-політичну компоненту. Тому не виключено, щойно Мінськ підпишеться під поглибленням економічної інтеграції, наступний пакет пропозицій, який сформулює Кремль, буде пов'язаний саме з інтеграцією військово-політичною.
До того ж, що з 2015 року Кремль активно сигналізує про ці наміри, намагаючись протиснути створення російських військових баз в Білорусі, перепідпорядкувати Регіональне угруповання військ Росії і Білорусі Західному військовому округу (зараз воно знаходиться під постійним командуванням білоруської сторони, яка, в свою чергу, виконує рішення Вищої державної ради Союзної держави, які приймаються консенсусом) і, нарешті, створити єдину військову організацію Союзної держави, яка передбачає глибокий рівень інтеграції збройних сил і спецслужб Росії та Білорусі під єдиним командуванням у Москві). Отже це питання навряд чи зняте з порядку денного Кремлем, тим більше, що Росія вже реалізувала дані моделі в стосунках з Вірменією, Південною Осетією і Абхазією. Просто Москва зараз його не педалює, щоб не спровокувати світову спільноту на опір російським планам. Бо перетворення Білорусі в російський військовий форпост матиме драматично стратегічні наслідки для безпеки в регіоні – особливо для України, країн Балтії та Польщі.
- Що може бути підписаним 8 грудня, саме рівно 20 років з моменту підписання договору про Союзну державу між Росією і Білоруссю? Чи буде у Білорусі та Росії єдина валюта, Податковий кодекс, митна політика?
- Поки що жодних деталей того, що планується підписати 8 грудня, немає. Білоруська сторона поки ще опублікувала програму поглиблення економічної інтеграції. Про її зміст можна судити тільки зі зливу близьких до Кремля російських медіа. Точно відомо, що вона не передбачає введення єдиної валюти. Але ось інформація про створення робочої групи з розробки єдиного податкового кодексу Союзної держави Міністерство фінансів Білорусі підтвердило.
Насправді, існує велика ймовірність того, що ця програма не буде схвалена і зовсім через позицію білоруської сторони. Справа в тому, що схвалення цієї програми не передбачає розв'язання насущних проблем у відносинах між Білоруссю і Росією – компенсацію Мінську втрат від податкового маневру в російській нафтовій галузі, збереження пільгових цін на російські енергоресурси і допуск білоруської сільськогосподарської та промислової продукції на російський ринок (скасування бар'єрів і обмежень). Мінськ наполягає на тому, що спочатку необхідно вирішити ці проблеми, і тільки потім рухатися в напрямку більш глибокої економічної інтеграції. У свою чергу, позиція Кремля полягає в тому, щоб спершу почати поглиблювати економічну інтеграцію і в процесі руху вирішувати ці проблеми.
Тому при такій постановці питання для Білорусі немає жодних раціональних причин підписувати цей документ, беручи на себе додаткові інтеграційні зобов'язання при тому, що Москва не виконує власні. Більш того, ухвалення цього документа зовсім не гарантує розв'язання суперечностей між двома країнами в майбутньому.
Навіть якщо Мінськ і вирішить не ескаларувати ситуацію у відносинах з Москвою і все ж підпише дорожню карту поглиблення економічної інтеграції, ніяких автоматичних юридичних наслідків не буде. Тільки з 2021 року, згідно з деякими витокам, планується почати імплементувати 31 дорожню карту щодо інтеграції різних секторів економіки на законодавчому рівні. Більш того, це законодавство має бути ще розробленим, а з урахуванням того, що російська сторона наполягає, що в основу єдиного законодавства мають бути покладені російські закони, це також буде проблематично. Отже в будь-якому випадку Мінськ залишає для себе широке поле для маневру, обумовлюючи поглиблення економічної інтеграції рішенням принципових проблем у відносинах і збереженням принципу паритетності Білорусі та Росії в інтеграційному утворенні. Якщо вони не будуть вирішені, Мінськ просто вийде з переговорного процесу, якщо відчує загрозу втрати національного суверенітету і незалежності. Проблема полягає в тому, що Москва не збирається робити будь-які поступки. Це означає, що тиск Кремля продовжиться і на якомусь етапі це може призвести до серйозної кризи у відносинах між двома країнами, через те, що білоруська сторона також навряд чи піде на поступки.
- Москва вже заявила, що спрощення візового режиму між Білоруссю і ЄС – це внутрішня справа Мінська, і воно не перешкоджатиме його відносинам з Москвою. Насправді ж йдеться просто про непідвищення плати за візовий збір?
- Переговори між Білоруссю і ЄС про спрощення візового режиму та реадмісію почалися ще п'ять років тому. Тоді йшлося про зниження вартості шенгенських віз для білоруських громадян з 60 до 35 євро. Через різні технічні та політичні складнощі переговорний процес затягнувся. За цей час в ЄС вирішили внести зміни до Шенгенського кодексу, в тому числі підвищити вартість віз до 80 євро з 2020 року. Тому навіть з урахуванням зниження вартості віз після підписання угоди про спрощення візового режиму і грошових зборів за звернення до візових центрів загальна вартість шенгенської візи для білоруських громадян залишиться в районі 60 євро. Думаю, на початку наступного року ця угода буде підписана. У той же самий час з офіційного Мінська все частіше звучать заклики скасувати шенгенські візи для білорусів взагалі. Білоруська сторона раніше ввела безвізовий режим для громадян з 80 країн, в тому числі з країн ЄС та США.
- Але водночас Вашингтон і Мінськ ухвалили рішення про відновлення диппредставництва на рівні послів. Про що це говорить?
- Це свідчить про зростання інтересу з боку США до Білорусі, який ми спостерігаємо останні кілька років, починаючи з російсько-українського конфлікту 2014 року. Йдеться, перш за все, про конструктивний і стабілізуючий внесок Білорусі в регіональну безпеку в контексті російсько-українського конфлікту та військово-політичної конфронтації між Росією і Заходом. Саме в контексті цих процесів Білорусь залучила стратегічну увагу США. Крім організації переговорного майданчика для Тристоронньої контактної групи ОБСЄ по Україні і саміту Нормандської четвірки в Мінську, білоруське керівництво також сформулювало так звані гарантії безпеки – заборона на легальне використання третіми країнами білоруської території для військової агресії проти сусідніх країн.
У 2015 році білоруська сторона відмовилася розміщувати російську військову авіабазу, підтвердивши тим самим прихильність гарантіям регіональної безпеки. Нарешті, Білорусь ухвалила низку додаткових заходів, спрямованих на зміцнення довіри і транспарентності у регіоні у військовій сфері. Нещодавно Олександр Лукашенко ще раз підтвердив ці гарантії безпеки, а також заявив про прихильність до інших добровільно на себе взятих зобов'язань – дотримання режимів контролю над озброєннями і ядерного нерозповсюдження навіть на тлі розпаду Договору про ракети малої і середньої дальності (РСМД) і Будапештського меморандуму. У зв'язку з цим Білорусь не збирається розміщувати на своїй території РСМД ані в звичайному, ані тим більше в ядерному оснащенні. В цілому, початок нормалізації відносин між Мінськом і Вашингтоном в 2014 році багато в чому пов'язане зі співпрацею в питаннях регіональної та глобальної безпеки.
Все це в сукупності призвело до того, що Вашингтон почав переглядати свій підхід щодо Білорусі, відмовившись від політики ізоляції Мінська і заморозивши частину економічних санкцій в 2015 році. Важливою обставиною є і той факт, що у Вашингтоні нарешті відмовилися від помилкових стереотипів щодо Білорусі. Довгий час Білорусь сприймали як несамостійну державу, яка знаходиться в геополітичній тіні і під зовнішнім управлінням Росії. Поведінка Білорусі на міжнародній арені останнім часом довела, що Мінськ може проводити незалежну зовнішню і військову політику, витоком якої є перш за все національні стратегічні інтереси – відстоювання незалежності, суверенітету, територіальної цілісності і конституційного ладу.
Мінськ також зміг привернути до себе увагу Вашингтона, заявивши про готовність купувати американську нафту і серйозно зростив товарообіг зі США останніми роками. Так, концерн "Белнафтохім", який знаходиться під американськими санкціями, навіть найняв спеціального лобіста у Вашингтоні, який домагатиметься отримання необхідної ліцензії і повного скасування санкцій проти нього.
Однак додатковим фактором залучення уваги Вашингтона до Білорусі є так званий інтеграційний ультиматум Кремля, або вимога Москви до Мінська щодо переходу до глибшого ступеня інтеграції в рамках так званої Союзної держави. У Вашингтоні не можуть не брати до уваги військово-політичні наслідки цих процесів для стратегічних інтересів і національної безпеки США та їх союзників у регіоні. Таким чином, до тих пір, поки Білорусь продовжує грати роль донора регіональної стабільності та безпеки, тобто, не створює загроз і викликів для національної безпеки США та їх союзників, Вашингтон зацікавлений у збереженні Білорусі як незалежної і суверенної держави.
Вочевидь, білорусько-американські відносини перебувають на такій низькій стадії розвитку, що ставити питання про якісь геополітичні торги за розворот Білорусі на Захід на шкоду відносинам з Росією і Китаєм просто недоречно. На жаль, саме так цей процес бачиться сьогодні з Кремлівських веж, і не виключено, що претензії з боку Москви на адресу Мінська через контакти з Вашингтоном можуть посилитися. Але якщо Кремль продовжуватиме чинити тиск на Білорусь з питанням "поглиблення інтеграції", Мінськ безумовно шукатиме підтримки у США, і не тільки, щоб захистити свій суверенітет і незалежність.
- Чому Москва і Мінськ офіційно заявляють, що відмовилися від обговорення створення військової бази РФ в Білорусі? Взагалі, чи давня це ідея?
- По-перше, це Мінськ заявляє про те, що Білорусь категорично відмовляється від розміщення іноземних військових баз, в тому числі російських, тоді як різні представники російського військово-політичного керівництва роблять різноспрямовані заяви, які свідчать про те, що російська сторона не відмовилася від цих планів. Навпаки, кожного разу вона вкидає цю тему в публічний порядок, як у випадку з нещодавнім інтерв'ю міністра закордонних справ Росії Сергія Лаврова, який назвав відмову Білорусі від розміщення російської військової бази – "неприємним епізодом". Я не виключаю, що в міру наближення президентських виборів в Білорусі Кремль знову актуалізує це питання, як це було зроблено в 2015 році. При цьому потрібно розуміти, що Кремль має намір не просто розмістити в Білорусі свою військову базу, а також в цілому переформатувати модель військово-політичного альянсу з Білоруссю. Зрозуміло, що білоруська сторона протистоятиме цим намірам Москви, але це буде провокувати лише додаткову напруженість.
- Зустріч у Варшаві вже колишнього радника Трампа з нацбезпеки Джона Болтона з держсекретарем Ради безпеки Станіславом Засем, вже колишнім секретарем РНБО Олександром Данилюком і керівником Бюро нацбезпеки Польщі Павлом Солохом. Що це було? Сигнал Москві?
- Участь білоруської сторони в цій зустрічі, перш за все, мало на меті в черговий раз підтвердити гарантії безпеки наших сусідів – Польщі та України. Ці гарантії мають на увазі кілька установок. По-перше, Білорусь за жодних обставин не виступатиме джерелом загроз і викликів для національної безпеки сусідніх країн. По-друге, Білорусь не допустить використання власної території третіми країнами, в тому числі Росією, для військової агресії проти третіх країн. Нарешті, в умовах розпаду міжнародних режимів контролю над озброєннями і в цілому європейської архітектури безпеки Білорусь намагається вибудувати регіональну систему безпеки, засновану на двосторонніх угодах зі своїми сусідами, спрямовану на зміцнення заходів довіри і транспарентності у регіоні.
- Відразу після цієї зустрічі Олександр Лукашенко заявив про закриття кордону з Україною через "величезний потік зброї". Як розуміти цю заяву президента Білорусі, бо в Держприкордонслужбі України заявили, що нічого такого не було.
- Ця цитата була вирвана з контексту і невірно інтерпретована. Білоруський президент мав на увазі ситуацію в 2014 році у зв'язку з початком російсько-українського конфлікту, через який білоруська сторона була змушена вжити додаткових заходів щодо посилення кордону. Але це не мало ніяких практичних наслідків для українських громадян, які на той момент вирішили перебратися на територію Білорусі через початок конфлікту. Іноді не цілком адекватну інтерпретацію отримує діяльність, пов'язана з демаркацією українсько-білоруського кордону. Вона в цілому йде відповідно до двосторонніх планів. З набуттям цього процесу, відбувається й інфраструктурне облаштування кордону між двома країнами. Але це не є посиленням кордону. Більш того, періодично прикордонними відомствами Білорусі та України проводяться спільні навчання.
На сьогоднішній день, на вищому військово-політичному рівні керівництва і Білорусі, і України не розглядають один одного як джерела загроз. Існують відповідні комунікаційні канали, які дозволяють вирішувати оперативно проблеми та непорозуміння, що виникають.
- Щоправда, ще через тиждень Олександр Лукашенко заявив, що до переговорів по Донбасу мають приєднатися США. Навіщо президент Білорусі робить такі заяви? Всім експертам давно зрозуміло, що в такому контексті Вашингтон і Москва можуть вирішити "український кейс" за рахунок інтересів України.
- Білорусь зацікавлена в якнайшвидшому вирішенні російсько-українського конфлікту, так як його продовження загрожує новою ескалацією регіональної напруженості, яка в тому числі проявляється в зростанні геополітичного тиску з боку Росії на Білорусь. Очевидно, що формати Тристоронньої групи ОБСЄ і Нормандської четвірки виявилися неефективними з точки зору практичної реалізації так званих Мінських угод.
Залучення США до переговорного процесу може потенційно сприяти новій позитивній динаміці, яка стримає Росію від подальших агресивних дій щодо своїх сусідів. Поки що, навпаки, виходить, що самі Мінські угоди, взяті Україною під тиском в тому числі Німеччини і Франції, а також Росії, так звана "формула Штайнмаєра", є вирішенням конфлікту за рахунок поступок з боку України. Проблема в тому, що Мінські угоди вдають певне бачення подій на півдні-сході України не як результат військово-політичного втручання у внутрішні справи з боку Росії з метою підриву територіальної цілісності, суверенітету, незалежності та конституційного ладу України, а як внутрішній громадянський конфлікт між центральними владами, Києвом та периферійним Донбасом, до якого російська сторона нібито не має ніякого відношення, що, звичайно ж, не відповідає дійсності.
- Нещодавно Лукашенко заявив, що готовий ввести миротворців на Донбас і взяти під контроль ділянку українсько-російського кордону. Ідея взагалі реальна? Адже, судячи із заяв нової української влади, миротворців в якості механізму мирного врегулювання Київ вже не розглядає.
- Цей сценарій реальний за умови досягнення принципової домовленості між Росією та Україною та закріплення його рішенням Ради Безпеки ООН. І хоча опція проведення миротворчої місії ООН на Донбасі сьогодні є малоймовірною, це не означає, що в середньостроковій перспективі вона не буде затребувана. Тому її підготовку необхідно починати вже зараз. І Білорусь як одне з перших держав, що виступили з ініціативою необхідності проведення миротворчої операції ООН на Донбасі, може внести найбільш безпосередній внесок в її підготовку, планування і проведення. Щоправда, для цього також необхідно ще створити відповідну інфраструктуру за підтримки ООН і світового співтовариства. Але такі плани і можливості у білоруської сторони є, зараз триває процес консультацій із зацікавленими сторонами.
Очевидно, що тільки проведення комплексної миротворчої місії за мандатом ООН, що поєднує військово-політичний та поліцейський компоненти, а також компонент постконфліктного відновлення зруйнованої соціальної та економічної інфраструктури є єдиним дієвим засобом вирішення конфлікту на Донбасі. Але головна проблема в тому, що мирне вирішення цього конфлікту не відповідає стратегічним цілям Кремля щодо утримання України в своїй сфері впливу на даному етапі.
- Тож останнє запитання про вибори до Ради Республіки і Палати представників Національних зборів 7 скликання, які пройдуть 7 і 17 листопада. Чи можна очікувати, що якось зміниться політичний розклад і опозиція буде більше представлена? Як зміниться потім склад уряду? Яких сюрпризів нам чекати від президентських виборів в наступному році?
- Традиційно білоруський парламент не відіграє будь-якої серйозної політичної ролі в білоруській політичній системі і процесі ухвалення політичних рішень, тому головний інтерес до парламентської кампанії пов'язаний з тим, скільки так званих незалежних і опозиційних кандидатів пройдуть до парламенту. Досьогодні це залишається головною інтригою, особливо на тлі відмови в реєстрації двох найбільш відомим незалежним кандидатам – Олені Онисим і Анні Конопацькій. Досвід парламентської кампанії 2016 року говорить про те, що навіть незначна присутність таких кандидатів в парламенті має істотний вплив на поліпшення іміджу Білорусі на міжнародній арені, легітимізації політичного режиму, а також виходу з ізоляції і нормалізації відносин із західними країнами. Я не виключаю, що за результатами цієї парламентської кампанії представництво незалежних кандидатів навіть може збільшиться на пару осіб, але всі вони будуть представлені так званим технократичним крилом – бізнесом, колишніми дипломатами, неурядовими організаціями та рухами без будь-якої політичної повістки.
Що стосується президентської кампанії в наступному році, то тут головна інтрига полягає не в тому, хто стане лідером перегонів, а яку позицію займатиме Кремль, який останнім часом не тільки демонструє свою незадоволеність поведінкою свого союзника, а й навіть виношує недружні плани з втручання у внутрішні справи Білорусі. На тлі розбіжностей, що зберігаються в торговельно-економічній і політичній сферах, не виключено, що Кремль нарощуватиме тиск на Білорусь у всіх сферах, особливо напередодні президентських виборів. Найголовніші процеси почнуться після президентських виборів – можлива реформа конституції, а значить і політичної системи, як наслідок – підготовка інфраструктури для транзиту влади в майбутньому. Очевидно, що Москва втручатиметься в ці процеси, намагаючись нав'язати вигідний для російських інтересів сценарій транзиту, щоб хеджувати ризики втрати свого впливу на Білорусь в середньостроковій перспективі. Очевидно, що такі спроби провокуватимуть додаткову напруженість у відносинах між Мінськом і Кремлем.
Нагадаємо, нещодавно журналістам каналу "Україна" і новин "Сьогодні" вдалося поспілкуватися з Олександром Лукашенком.
Споживча інфляція
Облікова ставка
Офіційний курс євро
Офіційний курс долара
Міжнародні резерви
Головні теми