Олексій Росовецький
Заступник Подієвого лідера Сьогодні 
Колишня прессекретарка президента України Юлія Мендель нарешті виклала у вигляді колонки на сайті "Української правди" фрагмент своєї книги. Як анонсувала сама пані авторка – "Про українську політику, свою роботу в якості спікера глави держави та самоідентифікацію українців".
Щоправда, опублікований уривок не містить інсайдів про будні Офісу президента. Це дещо плутані, часом суперечливі роздуми про "генетичний код щастя", який є у німців, але його немає у нас, українців, про "українську російську мову" і уроки історії. Детальніше читайте в матеріалі "Сьогодні".
"Трах" у голові п'яного солдата"
Свої роздуми про те, як німецьке суспільство позбулося травм Другої світової, Мендель починає з залихватських козирів: історією про те, як один із червоноарміців, який штурмував Рейхстаг, залишив на його стінах графіті – "Я їб…в Гітлера в зад". Цей напис Мендель назвала "найвідвертішім серед тодішніх написів" на будівлі німецького парламенту.
Як запевняють ЗМІ, такий напис дійсно був. Хоча, заради історичної справедливості зазначимо, що в оригіналі вона звучала інакше. Замість кокетливого слова "зад" солдату притаманно використовувати термін "ж...па" – геніальний роман Ярослава Гашека не дасть збрехати.
Чому Мендель називає цей напис "найвідвертішим ? Тому що, на думку авторки, безіменний солдат тільки таким чином зміг висловити своє презирство до нацизму. Тут доведеться привести фрагмент книги повністю:
"Адже немає в історії нічого ганебнішого, ніж інфантильні спроби зображати тиранію ідеологією "непорочної" жорстокості, приховуючи розмаїття людського свавілля, падіння героїв, тріумф полеглих, увесь цей "трах" у голові п’яного солдата, який, геть забувши про мирне життя, заліз на німкеню, яка волала від жаху і, можливо, була побита, щоб потім ще роками заливати оковитою свій посттравматичний синдром, не вміючи розповісти про те, що скоїла з ним війна, відштовхуючи власну родину, гиркаючи на матір; солдата, в якого, можливо, за всеньке його життя випала єдина нагода вкласти всю свою виплекану на вже Другій світовій війні огиду до нацизму в ті кілька слів на стіні Рейхстагу".
Фраза, безумовно, красива, але що саме хотіла нею сказати письменниця з науковим ступенем? (Нагадаємо, що в 26 років Мендель захистила кандидатську дисертацію.) Що радянський солдат, дійшовши до Берліна з важкими і кровопролитними боями, під час яких він убив чимало німецьких солдатів і офіцерів, зміг висловити своє ставлення до нацизму тільки в одному – написавши сороміцькі графіті про Гітлера.
Від фольк-хісторі до псевдонауки
Спробуємо розібратися в уроках історії від Мендель. Навіщо німці залишили цей напис на Рейхстазі для нащадків? Щоб на прикладі радянського солдата пам'ятати про злочини нацистів перед людством – і з кожним новим поколінням продовжувати їх спокутувати. Тоді як радянський солдат, який "трахнув" самого Гітлера, до кінця своїх днів залишиться, грубо кажучи, худобою. У тоталітарних країнах, як можна зрозуміти з тексту книги, немає часу для вивчення уроків історії – люди зайняті іншими речами.
Але чому так відбувалося? Чому в пострадянських країнах люди "страждали і боялися мріяти"? За Мендель, тому, що "у нашої багатостраждальної нації немає генетичного коду щастя".
Зазвичай дослідженнями генетично зумовленого рівня щастя нації займаються "британські вчені", які в Мережі давно стали мемом. Власне, цей псевдонауковий висновок перекреслює все вищесказане Мендель – проблема не в тоталітарній пропаганді чи переписуванні історії (яка, справедливості заради зазначимо, відбувається з кожною новою зміною влади на окремо взятій території), а в наборі генів.
Народилися б німцями – жили б щасливіше і свідоміше. І, само собою, пили б баварське.
До слова, у "Спогадах про війну" знаменитого мистецтвознавця Миколи Нікуліна згадується інше графіті на Рейхстазі, залишене якимсь Сидоровим. Воно виглядало так: "Їб...в я вас всіх! Сидоров".
Який суржик правильний?
Далі Мендель, філологиня за освітою, різко переходить від генетики до мовних питань.
"Йшов двадцять перше рік двадцять першого століття. А ми досі з'ясовували, яка мова в нашій багатомовної країні був "правильним" , – пише експрессекретарка в своїй книзі.
За словами Мендель, мовне питання стало полем політичної битви між "апологетами українського націоналізму і проросійського світу". Обережно обумовлюючи пріоритет української в якості державної, Мендель робить несподіваний висновок, що річ взагалі не у мові.
"Адже потрібно захищати не російськомовних і не україномовних. Варто захищати нас від самих себе, від тієї ненависті, яку ми можемо носити в собі і виявляти до інших. Українці не розуміють одне одного не через мову, а через небажання слухати, чути і сприймати" , – мудро зауважує авторка.
Очевидно, знову генетика паскудить.
Свою позицію щодо мовного питання Мендель озвучувала і раніше, ще на посаді прессекретарки. А ось її теза про "українську російську мову" (за аналогією з варіантами національної мови – наприклад, американським або австралійським варіантом англійської) викликав в суспільстві жваву дискусію, і не завжди доброзичливу.
Інше питання, що усталеної думки про те, якою має бути ця сама "українська російська" , у самої авторки немає. З одного боку, Мендель закликає вчити молодь граматики української мови, що видається дуже здоровим – горезвісний суржик займає все більше місця в просторі культури і тих же ЗМІ. Крім того, як зазначила філолог Ірина Голубовська в коментарі "Сьогодні", повноцінний варіант національної мови можливий тільки після визначення правил її лексики і граматики.
Але з іншого боку, Мендель щиро захоплюється суржиком херсонського села, де майбутня письменниця провела перші кілька років життя: "Це соковитий суржик, насичений енергією свободи і всерозуміння, практичності й кмітливості". Тобто, на думку філолога Мендель, горезвісна "українсько-російська" – це мова без філологічних норм.
І так далі, і тому подібне, продовжувати можна до безкінечності.
Але стаття для сайту, на відміну від книги, не гумова. Одне не викликає ані найменших сумнівів. За рахунок безлічі суперечливих ідей письменниці, схильності до епатажу і словесної еквілібристики її книга однозначно буде мати успіх. Щонайменше, у журналістів.
Нагадаємо, що перші чутки про те, що Юлія Мендель залишить посаду прессекретарки президента України Володимира Зеленського з'явилися ще у квітні. Серед причин, які призвели до рішення про відставку, згадувалися хейт і високі вимоги голови держави.
Споживча інфляція
Облікова ставка
Офіційний курс євро
Офіційний курс долара
Міжнародні резерви
Головні теми