"Мама пішла на міст, міст підірвали, і мама загинула": історія шестирічного хлопчика, який втратив усю сім'ю в Маріуполі

Шестирічний Ілля, Марія та Володимир зараз живуть у Києві. Подружжя дуже сподівається, що зможе якнайшвидше оформити опікунство / Фото: Колаж: Сьогодні

261 дитина загинула в Україні цього року через російську агресію. Це інформація Офісу генпрокурора України. А скільки дітей залишилося сиротами через війну – поки що невідомо. Можна тільки уявити ці жахливі цифри, враховуючи, що за приблизними підрахунками в Україні вбито близько 5 тисяч людей і з кожним днем ця кількість зростає.

Історія шестирічного Іллі стала відома не лише Україні, а й світу, коли він написав Борису Джонсону відповідь на його лист до українських дітей.

"Я хочу, щоб швидше закінчилася війна, щоби більше не вмирали люди. Я хочу грати у футбол у собе у Маріуполі. Я хотів би, щоб у всіх дітей світу не було війни", – написав британському прем'єру хлопчик.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Ілля написав Борису Джонсону відповідь на його лист українським дітям

Але цей лист звучить ще трагічніше, якщо дізнатися, що пережив сам Ілля через вторгнення російських військ до України.

Мати Іллі загинула під час вибуху мосту. Бабуся та дідусь привели дитину з документами до волонтерів, а пізніше знайшли їх розстріляні тіла...

Більше у Іллі нікого не було. Три тижні він сидів під бомбардуваннями в укриттях, потім вийшов пішки разом із волонтерами – з Маріуполя до Бердянська.

Звідти, разом із тими ж волонтерами, потрапив у Дніпро. Його мали передати поліції, але волонтери вирішили допомогти знайти Іллі опікунів.

Те, що трапилося далі, схоже на диво: поки Іллі шукали прийомних батьків, пара зі Слов'янська шукала дитину. Допоміг випадковий пост у соцмережах. І вже за кілька днів Марія та Володимир мчали до Дніпра, щоб забрати із собою Іллю назавжди.

"Я написала у пості, що ми хотіли б взяти новонароджену дитину. Навіть купили вже багато дитячих речей на малюка. Думали, що зараз через війну можуть бути відмовники. Але раптом написали хлопці з Дніпра, що мають шестирічного хлопчика. І, звісно, ми поїхали до нього", – розповідає Марія.

Марії 22 роки. Її чоловікові Володимиру – 25. Разом вони вже 6 років. Коли вони тільки познайомилися – здається, були ще дітьми, але насправді обоє тоді вже працювали – Марія сказала майбутньому чоловікові, що хоче всиновити дитину, а може, й не одну. І якщо він проти – то в них нічого не вийде. Але Володимир проти не був, навпаки. Коли молода пара назбирала грошей на ремонт власного будинку у Слов'янську, то одразу ж облаштували цілих дві дитячі.

"Вова тоді сказав: так, тут має бути багато дітей", – згадує Марія.

Російські загарбники двічі виганяли Володимира з дому: спочатку він поїхав з окупованої Ясинуватої та переїхав до Слов'янська, де й познайомився з майбутньою дружиною. Тепер їм разом довелося покинути і Слов'янськ: через постійні обстріли жити в місті стало дуже небезпечно.

Іллю сімейна пара забрала до Києва – там друзі надали їм свою квартиру. Перша зустріч із хлопчиком вразила.

"Він одразу йшов на контакт, не був закритим. Але… майже одразу все забував. Він не пам'ятав наші імена, скільки б ми їх не повторювали. Не пам'ятав, що він щойно робив. Перші два тижні це була захисна реакція пам'яті".

А потім – згадав. Зокрема те, чого краще не згадувати. Як ховався по підвалах від бомбардувань. Як боявся попроситись у туалет у чужих людей. Як дуже хотів їсти та їв іграшку іншого хлопчика. Він навіть знав, що мами більше нема. Сказав про це просто: "Моя мама пішла на міст, міст підірвали, вона померла". Більше про це з ним поки що не говорили.

"Ми тільки сказали йому: якщо ти хочеш, ми можемо бути твоїми батьками на Землі. Він сказав – так".

У сім'ї Марії та Володимира Іллю чекала нова подруга, яка вразила його уяву, – біла кішка Фрося. Хоча, за словами Марії, у неї зовсім не ангельський характер, Ілля проводить з кішкою весь час і навіть поспішає через неї додому з прогулянки. Про Фросю Ілля навіть написав у тому ж листі до Бориса Джонсона.

"Я чотири роки працювала у дитячому будинку вихователькою, – каже Марія, – мене не злякаєш труднощами. Спочатку Ілля намагався балуватися і вередувати, перевіряв наші кордони. Але ми правильно їх налаштували, тож тепер усе гаразд".

Долею Іллі займається і футбольний клуб "Шахтар" Ріната Ахметова: історію хлопчика, який любить футбол, там дізналися зовсім випадково і тепер допомагають його новій сім'ї. Сам Даріо Срна, директор "Шахтаря" з футболу, особисто пообіцяв передати листа Іллі британському прем'єру.

Зараз Марія та Володимир оформляють опікунство. Усиновити дитину, доки триває війна, не можна. Але вони дуже сподіваються, що зможуть це зробити якнайшвидше.

Адже після перемоги на них чекає будинок у Слов'янську та школа. Цього року Ілля має піти у перший клас.