Важлива і вічна історія: чому потрібно дивитися фільм "Ціна правди"

29 листопада 2019, 07:00

Олексій Росовецький-

Найкращий наразі західний фільм про Голодомор – ще й актуальне висловлювання про політичну пропаганду і "пост-правду"

В український прокат вийшов фільм Аґнєшки Голланд "Ціна правди" (в оригіналі – "Містер Джонс"). Стрічка спільного виробництва Британії, Польщі і України стала другим західним фільмом про Голодомор після малозрозумілого "Гіркі жнивв" Джорджа Менделюка. The Hollywood Reporter назвав "Ціну правди" "чудовим, але дуже нерівним фільмом". Чому так, спробуємо розібратися у спеціальному матеріалі сайту "Сьогодні".

Реклама

Це довільно інтерпретована історія життя валлійського репортера Ґарета Джонса, який не дивлячись на молодість (він не дожив і до тридцяти), встиг об'їхати добру половину світу, взяти інтерв'ю у Гітлера і прославитися своїми сенсаційними репортажами про масовий голод в Україні в 1932-1933 роках. Його інтерес до України був не випадковим: мати журналіста працювала гувернанткою в родині промисловця Джона Юза (Г'юза) якраз в той період, коли засновник Донецька будував тут металургійний завод.

У Москві валлієць, показаний у фільмі наївним ідеалістом, зустрічається з цинізмом Уолтера Дюранті, горезвісного спецкора The New York Times в Москві: завдяки репортажам Дюранті, які добряче "лакують" радянську дійсність, 16 листопада 1933 року Америка серед останніх держав Заходу нарешті визнала Радянський союз.

Справжній Гарет Джонс і втілив його образ британський актор Джеймс Нортон

Потрібно зазначити, що ще з двадцятих у Москві мешкала велика американська діаспора, що складалася не тільки з технічної інтелігенції, яка допомагала будувати заводи, електростанції і пароплави, скільки з творчої публіки – акторів, письменників, драматургів, режисерів кіно і театру, які майже поголовно "хворіли "соціалізмом. Ставлення до СРСР в цілому і Сталіна зокрема серед експатів було на межі піднесеного захоплення, тим паче, що Кремль цих, за влучним визначенням Леніна, "корисних дурнів" активно підмащував.

Реклама

Сцена зовсім інфернальної вечірки у Дюранті, на якій з'являється Джонс, де відкрито вживали наркотики і займалися одностатевим сексом (який як раз в 1933 році був оголошений в СРСР поза законом), досить типова для побуту "наших людей в Москві": є думка, що одна з таких вечірок надихнула Булгакова на сцену балу Воланда. І, хоча ,офіційно так і не вдалося довести, що Дюранті був підкуплений Кремлем, журналіста за його прорадянські репортажі посмертно ледь не позбавили Пулітцерівської премії.

Пітер Сарсгаард переконливий в ролі Уолтера Дюранті в тому числі і за рахунок зовнішньої схожості

Ґарет Джонс вирішує самостійно пробратися в Україну, щоб побачити все своїми очима, і бачить на власні очі жахливі картини масового голоду. Ці монохромні, наче ипалені холодом і горем сцени подорожі молодого ідеаліста через земне пекло, де ледь живі люди, схожі на тіні, змушені їсти інших людей, щоб вижити – одні з найстрашніших і найталановитіших у фільмі. Щоденник Ґарета Джонса стане основою майбутніх статей журналіста, в яких він напише про те, що горезвісна індустріалізація, оспівана Дюранті і іншими симпатиками Сталіна, була оплачена мільйонами голодних смертей українських селян.

Джонс, який чудово володіє російською мовою справді пройшов пішки 60 кілометрів по засніженій Україні, зупиняючись на ночівлю в селянських хатах, і незважаючи на акцент, так і не попався місцевій владі, благополучно залишив СРСР після своєї страшної "Одіссеї". Тим часом, творці фільму перетворили цю історію у справжній трилер з вбивствами, стеженням, захопленням заручників і так далі. Що, загалом, легко зрозуміти: не дивлячись на те, що і для постановниці Аґнєшки Голланд, і для сценариста Андреа Халупи – це дуже особиста історія, фільм має бути цікавий для масового глядача.

Агнешка Холланд на київській презентації фільму. Фото: прес-служба

Аґнєшка Голланд – живий класик польського кіно. Як і більшість опозиційно налаштованих до соціалізму польських кінематографістів, більшу частину кар'єри працювала на Заході. (У 1981 році, коли в ПНР був запроваджений військовий стан, вона навіть відсиділа пару місяців у в'язниці). Кращі її картини, власне, біографічні. Це і "Вбити священика", в якому розповідається про вбивство польськими слецслужбамі ксьондза-опозиціонера Єжи Попелюшка. А також "Повне затемнення" – історія заплутаних стосунків двох "проклятих поетів" Поля Верлена і Артюра Рембо, де роль автора "П'яного корабля" зіграв юний Леонардо Ді Капріо. Останні роки Голланд працювала на телебаченні, поставивши, крім іншого, низку епізодів в культових серіалах "Вбивство" і "Картковий будиночок".

На відміну від неї, уродженка Нью-Йорка Андреа Халупа – дебютантка: це її перший сценарій. Онука українця, який пережив Голодомор (згідно з інформацією на офіційному сайті журналістки, її батьки народилися в таборі для переміщених осіб у Європі в 1945 році), Халупа пише для таких авторитетних видань, як Time і Forbes, вона автор дослідження про Джорджа Оруелла і навіть певний час жила у Києві, де пробувала себе як ведуча на одному з телеканалів.

Реклама

Її сестра – не менш цікава фігура: Олександра Халупа, будучи активісткою Демократичної партії, ініціювала розслідування щодо Пола Манафорта, керівника передвиборчої кампанії Дональда Трампа. Саме Халупа транслювала тезу про те, що через Манафорта Кремль впливає на президентські вибори 2016 в США.

Андреа Халупа (праворуч) на шоу Ніка Офферман. Фото: twitter.com/andreachalupa

Власне кажучи, сценарій – найслабше місце фільму, який частково знімався в Україні. Можливо, якби історія не була для Халупи настільки особистою, пов'язаною з історією її родини та професійними інтересами, їй вдалося б "піднятися" над матеріалом. Але сценаристка початківець діє не як художник, а як публіцист. Наприклад, вводить в оповідання фігуру Оруелла під час його роботи над "Колгоспом тварин", класичної сатири на сталінський Союз, де виведена геніальна формула радянського рівноправності: "Всі тварини рівні, але деякі з них рівніші за інших".

В тренді
В Україну завітає похолодання: як зміниться погода до кінця тижня
Дощ на Хрещатику у Києві
В тренді
Військкор "Сьогодні" Олександр Махов потрапив до рейтингу топ-блогерів України
В тренді
"Україно, йди-но ти в ж*пу": розсерджена мати з дітьми викинула паспорт (відео)

Дійсно, саме репортажі Джонса надихнули Оруелла написати "Колгосп тварин", але їх знайомство документально не підтверджується. Якщо Халупа хотіла таким чином показати вплив фігури Джонса на сучасну культуру, то Джонс і без того помітна історична постать. Ні, просто Андреа опублікувала в 2006 році власну історію написання "Колгоспу тварин", і сценарій про Гарета Джонса став закономірним результатом її роботи над книгою.

Точно так, зовсім по-школярськи, Халупа вводить необов'язкову любовну лінію з вигаданою журналісткою Адою Брукс (прекрасна Ванесса Кірбі), безбожно затягує московську експозицію фільму і наспіх, невиразно промовляє зжумлений фінал історії: журналіста вбили під час поїздки по Внутрішньої Монголії за не з'ясованих до кінця обставин. Без всюдисущого НКВС, судячи з усього, не обійшлося.

Сцена, в якій ця трохи смішна та мужня людина зустріла би свою смерть – одна з багатьох втрачених можливостей фільму.

Кадр з фільму. Фото: офіційний сайт
Реклама

Власне кажучи, якби не майстерність виконавця головної ролі Джеймса Нортона (ви можете його пригадати у торішньому серіалі "Макмафія"), який зумів наповнити ходульний образ живими, людськими барвами, і досвід Аґнєшки Голланд, то фільм навряд чи б вдався.

Тут важливо враховувати не лише режисерську майстерність, але ще і тонке політичне чуття іменитої постановниці.

"Ми знали, коли знімали цей фільм, що розповідаємо важливу вічну історію. Але лише тепер я розумію, наскільки актуальна ця історія сьогодні, за часів фальшивих новин, альтернативних реальностей, корупції ЗМІ, боягузтва урядів і байдужості людей. Нам не вистачає Джонса і Оруелла , ось чому ми повернули їх до життя", – заявила Аґнєшка Голланд, під час презентації свого фільму в офіційній програмі Берлінале-2019.

Дійсно, історія журналістського протистояння Ґарета Джонса з маніпулятором Уолтером Дюранті видається надзвичайно сучасною в наш час "пост-правди" і пропагандистських інформаційних воєн. А крім того, на тих дорогах, де екранний Ґарет Джонс блукав зі своїм щоденником і фотоапаратом, тепер йде війна, і Україна знову на вістрі великого геополітичного протистояння. Можливо, політична актуальність цього фільму допоможе викликати до нього інтерес в тій же Британії, де Голодомор досі не визнано геноцидом.

Читайте також: "Из Украины в Голливуд": какой вклад сделали наши в "Фабрику грез"

І потім, попри всі художні огріхи, "Ціна правди" – один з небагатьох гідних ігрових фільмів на тему Голодомору поряд з "Голодом 33 року" нинішнього керівника кіностудії Довженка Олеся Янчука. (Сьогодні може здатися дивним, що постановник "Таємного щоденника Симона Петлюри" колись вмів знімати кіно). Поки що фільмографія на цю скорботну тему обмежувалася документальними стрічками і дуже дивною канадською вампукою "Гірки жнива" з її фольклорними хороводами в музеї "Пирогово" , – і де за дивною примхою авторів фільму зловісні комісари, що галюцинують під мухоморами, виступають нарівні з запорізькими козаками.

Дивіться репортаж з київської презентації фільму:

Підпишись на наш telegram

Лише найважливіше та найцікавіше

Підписатися

Реклама

Читайте Segodnya.ua у Google News

Реклама

Натискаючи на кнопку «Прийняти» або продовжуючи користуватися сайтом, ви погоджуєтеся з правилами використання файлів cookie.

Прийняти