Олександр Марущак
Провідний редактор Київ Сьогодні 
Ольга Кравченко
Редактор Київ Сьогодні 
Жителі України з тривогою очікують 9 травня. Цього дня можливі провокації з боку російських агресорів, які продовжують обстрілювати ракетами наші мирні міста. На Хмельниччині у селищі міського типу Базалія проживає столітній ветеран Другої світової війни Діхтяр Абрам Рувінович. Він пройшов усю війну, а тепер змушений з побоюванням прислухатися до сигналів повітряної тривоги, які звучать у його рідному містечку двічі-тричі на день.
Сайт "Сьогодні" поспілкувався з ветераном та розпитав, що він думає про війну, яку розв'язала проти нас Росія.
Абрам Рувінович проживає у невеликому будиночку у центрі Базалії. Він збудував його разом зі своєю дружиною. Пенсіонера доглядає його донька Раїса Абрамівна. Торік у листопаді ветерану виповнилося 100 років.
Мріє обійняти онуків
Дідусь уже погано чує, і йому важко розмовляти. Але він знає, що йде війна.
"Я знаю, що йде війна. Знаю, що на нас напала Росія, але я не можу зрозуміти, чому війна почалася. Чому? Що їм тут потрібно, у них є своя земля, багато землі. Що йому (Путіну) тут потрібно?" – запитує Абрам Діхтяр.
Ветеран погано чує звук сирен, хоча його включають поруч з його домом.
"Болючіше татові від того, що він не може зустрітися ні з сином, ні з онуками, ні з правнуками, які проживають у Росії. Вони раніше часто приїжджали його провідати. А зараз раз у раз питає: коли почнуть літати літаки, коли поїдуть потяги? Дуже хоче побачити онуків та обійняти їх, поцілувати. Тільки може побачити по скайпу, а коли вони виходять на зв'язок – дивиться і плаче. Він уже не чує, що вони йому кажуть", – розповідає сайту "Сьогодні" Раїса Абрамівна.
До речі, у дідуся шестеро онуків та дев'ять правнуків, які проживають у різних містах Росії. Вони чудово розуміють, що йде війна, розв'язана їхнім керівництвом. Але запевняють, що воювати до України не поїдуть.
Не зміг жити у Росії
Донька ветерана Раїса Абрамівна раніше проживала з сім'єю у російській Калузі. 2006 року у батька стався мікроінсульт. Він переживав за свою дружину Марію Павлівну, що їй буде важко займатися господарством і доглядати його, а біля дітей буде краще. Доньки оформили усі документи.
Літні люди роздарували сусідам всі свої пожитки – чашки, посуд, меблі, хустки. У будинку залишився лише стіл. Виїжджали назавжди.
"У 2006 році ми вирішили забрати батьків до себе, щоб було простіше доглядати за ними. Але вони не змогли прижитися у Калузі. Хоча в них була своя кімната, телевізор, спілкувалися із сусідами на лавці. Вони прожили там чотири місяці, а потім заявили, що страшенно сумують за Україною і хочуть додому до Базалії. Довелося перевозити їх. Батько вже тоді ходив з паличкою, але коли побачив свій будинок, то навіть біг до нього, забувши про всі свої болячки. Вони прожили тут усе своє життя. Разом готували, працювали у садку, разом ходили на базар", – розповідає дочка ветерана.
Коли померла дружина Абрама Рувіновича, його донька переїхала в Україну, щоб його доглядати.
Пам'ять та привітання
Дідуся вже привітали з днем перемоги над нацизмом у Другій світовій війні місцеві депутати та чиновники. Він дуже чекав цього дня. Часто згадує війну.
"Питає у мене: яка там погода за вікном. Кажу – йде дощ, сильний вітер чи сніг. А він одразу розповідає, як сидів із однополчанами у сирому окопі по коліно у воді. Шинелі були мокрі, просушити ніде, а над головою вибухали снаряди. Він майже не пам'ятає своїх друзів, вік. Але коли розглядає фронтові фотографії, щось згадує", – розповідає дочка ветерана.
До речі, нещодавно Абраму Діхтяру надіслали з Ізраїлю пам'ятну медаль та грамоту. Вона підписана Беньяміном Ганцем, міністром МВС:
"Вручається, щоб відзначити мужність 1,5 мільйона воїнів – євреїв, які воювали під час Другої світової війни проти нацистської Німеччини та її сателітів, і на згадку про 250 тисяч із них, які загинули під час війни 1939-1945 років".
Бойовий шлях
Абрам Рувінович служив у стрілецькій Київсько-Дунайській червонопрапорній дивізії ордена Богдана Хмельницького. Брав участь у боях на Курській дузі, звільняв Київ, воював у районі озера Балатон, дійшов до австрійських Альп.
Ветеран отримав поранення в ногу і місяць провів у шпиталі. А коли повернувся додому, то дізнався, що німці розстріляли його батька, трьох братів та двох сестер. Він лишився один.
"Війна – це дуже страшно", – каже сторічний ветеран і на його очах виступають сльози.
Тепер же колишній воїн змушений страждати від держави, яка стільки років прикидалася братерською, та вже третій місяць обстрілює ракетами мирні міста України.
Споживча інфляція
Облікова ставка
Офіційний курс євро
Офіційний курс долара
Міжнародні резерви
Головні теми