Хорватський сценарій: чи зможе Україна повернути Донбас військовим шляхом

9 серпня 2017, 07:25

Крістіна Зеленюк Крістіна Зеленюк

На відміну від ОРДЛО, у "Сербської Країни" не було спільного кордону з Сербією, що підтримувала її. Та й сепаратисти в Хорватії не вимагали відмовитися від інтеграції до ЄС і НАТО

Днями Хорватія відзначила чергову річницю Дня перемоги і подяки вітчизні – блискучої військової операції "Буря", за допомогою якої в серпні 1995 року всього за 84 години вдалося придушити сепаратистську "Сербську Країну", створену етнічними сербами. Після розпаду Югославії на Балканах виникли чотири заморожених конфлікти. І, за словами експертів, лише офіційним Загребу вдалося повернути захоплені сепаратистами території, крім східної Славонії. З початку військової агресії Росії на Донбасі українські політики і експерти не припиняють наводити приклад хорватського сценарію. Мовляв, Хорватії свого часу вдалося відвоювати свої території, значить і у України вийде. Дійсно, подібностей двох конфліктів досить, але і принципових відмінностей чимало.

"У Хорватії відбувався справжній міжетнічний конфлікт, де поділ на своїх і чужих відбувалося за етнічними та релігійними характеристиками. Значна частина відповідальності лежить також на хорватському керівництві, яке своїми націоналістичними заявами і діями сприяло сепаратизму на територіях, де компактно проживали серби. І хоча Росія не втомлюється звинувачувати Україну в націоналістичній політиці (згадуючи, зокрема, закон про мову), потік тимчасово-переміщених осіб з Донбасу на території контрольовані Україна переконливо свідчить про принципову відмінність українського і хорватського випадків", – сказала "Сегодня" аналітик Інституту світової політики Дарія Гайдай.

Реклама

1991 року на сході і в центрі Хорватії з'явився сепаратистський анклав "Сербська Країна". Етнічні серби, які її сформували за допомогою Югославської народної армії і парамілітарних угруповань з Сербії, не поділяли позицію тодішнього президента Хорватії Франьо Туджмана про повну незалежність від Югославії. Сепаратисти створили дві автономні території з центрами в Кніна і Глині, об'єднавшись в "Республіку Сербська Країна", проголосивши незалежність. "Сербська Країна" займала близько 30% хорватської території, де проживали близько 300 тис етнічних сербів. За час війни Хорватія втратила 15% ВВП (Україна через російську інтервенцію на Донбас – 20% ВВП), загинуло більше 12 тис осіб (за даними ООН, за час війни на Донбасі загинуло понад 10 тис осіб, хоча за неофіційними оцінками ця цифра більше).

Сепаратистів "Сербської Країни" військово та фінансово підтримував президент Сербії Слободан Мілошевич. Сербія, за словами співдиректора програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова Олексія Мельника, була визнана стороною конфлікту. І тут ще одна кардинальна відмінність від війни на Донбасі. Тодішня Сербія, хоч і здійснювала підтримку "Сербської Країни", але була занурена ще і в війну в сусідній Боснії і Герцеговині. Тому можливості її були істотно обмежені. Плюс "Сербська Країна" мала спільний кордон з Боснією і Герцеговиною, а не з Сербією.

На Донбасі ми маємо справу з Росією – ядерною державою, військова міць якої в рази перевершує можливості тодішньої Сербії, яку, до речі, підтримувала Москва. "Але Росія на той час була дуже слабкою, був президент Єльцин. І до речі Росія мала другий за чисельністю миротворчий контингент на Балканах. Росію тоді все-таки можна було розглядати як партнера, а не сторону конфлікту, при тому, що Росія всіляко підтримувала Белград", – пояснює "Сегодня" Олексій Мельник.

Після кривавої битви за хорватський Вуковар на початку 1992 року, коли підписали план ООН щодо припинення бойових дій і розгортання в зоні конфлікту миротворчого контингенту, під наглядом "блакитних касок" вдалося розвести сили, вивести техніку і навіть провести в Сербській Країні вибори. Президентом став Мілан Мартич. 1995 року йому і президенту Хорватії Франьо Туджману Росія і США запропонували мирний план нормалізації двосторонніх відносин "З-4". За словами колишнього посла України в Хорватії Олександра Левченка, цей план передбачав створення в Хорватії не автономну, не федеративну, а майже конфедеративну одиницю з величезними повноваженнями. "Сербська Країна" отримувала право на місця в хорватському парламенті, свій герб і прапор, власну поліцію і валюту, і вибирати своїх президента, парламент і уряд.

Реклама

Мінськими угодами ОРДЛО також надається особливий статус, прописаний в законі про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей. Верховна Рада в закритому режимі з вимкненим табло прийняла його ще у вересні 2014 року. Він надає право на вільне використання російської мови і укладання з російською місцевою владою договорів про співпрацю. Крім того, в інтерв'ю "Сегодня" заступник голови Конституційної комісії Віктор Мусіяка сказав, що норми закону про створення в ОРДЛО своєї міліції і прокуратури – це елементи конфедералізму. Але, судячи з останніх заяв бойовиків і повідомленнями з Кремля, закон про особливий статус їх не влаштовує. Вони хочуть щось на зразок хорватського мирного плану, плюс щоб ОРДЛО мали право вето на рішення України вступити до НАТО і ЄС.

"Але тоді 1995 року керівники "Сербської Країни" Мілан Мартич і боснійської "Республіки Сербської" Радован Караджич (це сьогоднішні Плотницкий і Захарченко) посварилися зі Слободаном Мілошевичем. Вони відмовилися від мирного плану, об'єднали ці дві території в одну псевдодержаву, зажадавши незалежності", – сказав Олександр Левченко.

В тренді
Україна розробляє три вакцини від COVID-19 – Ляшко. Ексклюзив

Цей конфлікт дозволив хорватському керівництву, яке до 1995 року істотно зміцнило свою армію, провести блискучу військову операцію з повернення захоплених територій. До того ж, за совами Дар'ї Гайдай, коли Хорватія розпочала операцію "Буря", в НАТО вже активно обговорювали сценарії застосування авіації проти сербських сил в Боснії. Сербія ж була змушена покладатися на допомогу Росії, тоді як Єльцин був готовий підтримати Клінтона на Балканах в обмін на західні кредити.

"Становище України, яка змушена протистояти могутній ядерній державі, члену РБ ООН, значно складніше. У сучасній Росії досвід воєн в Югославії сприймається надзвичайно негативно, це приклад згубної і слабкої політики. У Росії є ресурси, щоб підтримувати т.зв. заморожені конфлікти і зусилля щодо дестабілізації сусідніх держав. І хоча підтримка Донбасу і Криму вимагає значних ресурсів, навряд чи сучасне російське керівництво погодиться на невигідні для себе умови реінтеграції Донбасу. У Москві досі вважають, що можуть виграти це протистояння, а тому не бачать необхідності змінювати свою поведінку", – сказала" Сегодня "Дарина Гайдай.

На сьогодні хорватський сценарій, а, по суті, повернення Донбасу під контроль України військовим шляхом має примарні перспективи. Та й керівництво України, як і наші міжнародні партнери, роблять ставку на мирний і дипломатичний шлях вирішення конфлікту. "Можна умовно сказати, що хорватський сценарій на Донбасі Україна намагалася здійснити 2014 року і була досить близька, щоб взяти під контроль українсько-російський кордон і оточити бандформування. І тут настає момент, який кардинально відрізняється від того, що було в Хорватії. Росія вступила у війну. Будь-які успішні військові дії України на Донбасі в сьогоднішніх умовах несуть загрозу російського втручання", – сказав "Сегодня" Олексій Мельник.

Реклама

По-перше, як вже сказала аналітик Інституту світової політики Дарія Гайдай, в Кремлі хід війни в колишній Югославії в 90-х вважають для себе програшним, тому повторення хорватського сценарію на Донбасі не допустять. Якщо тільки США і ЄС ще більше не посилять санкції, зробивши підтримку бойовиків на Донбасі для Москви просто непідйомною. По-друге, Донбас має з Росією більше 400 км кордону, куди Москва не погоджується не те, що миротворців, навіть беззбройних спостерігачів СММ ОБСЄ допустити. По-третє, а це, напевно, найголовніше – Росія анексувала Крим і вторглася на Донбас, щоб не допустити інтеграції України до ЄС і НАТО. А в Хорватії конфлікт спалахнув на ґрунті етнічних і релігійних розбіжностей, етнічні серби були не згодні з незалежністю Хорватії від Югославії.

Водночас всі опитані "Сегодня" експерти сходяться на думці, що істотного прориву в урегулюванні конфлікту в Хорватії вдалося досягти завдяки прямому втручанню США. Судячи з сьогоднішньої активної залученості Вашингтона до Мінського і Нормандського процесів, можна сподіватися на зрушення в реалізації мирного плану на Донбасі. Але, на відміну від хорватського сценарію, тут все залежить від політичної волі Москви, яка ще не вирішила, як розігруватиме карту Донбасу в своїх президентських виборах в березні 2018 року.

* Детальніше про війну в Хорватії, блискучу військову операцію "Буря", роль Росії в підтримці Сербії і схожість тих подій з війною на Донбасі читайте завтра в інтерв'ю "Сегодня" колишнього посла України в Хорватії Олександра Левченка.

Підпишись на наш telegram

Лише найважливіше та найцікавіше

Підписатися

Реклама

Читайте Segodnya.ua у Google News

Реклама

Натискаючи на кнопку «Прийняти» або продовжуючи користуватися сайтом, ви погоджуєтеся з правилами використання файлів cookie.

Прийняти