Чому не всі війну в Україні називають війною і що із цим робити

Телеведучий каналу "Україна 24" і журналіст Олексій Бурлаков поговорив з українськими дипломатами та військовими експертами про те, як сприймають війну в Україні та чи завадить путінська пропаганда про так звану "спецоперацію" покарати росію та відновити нашу економіку.

За весь час мого вивчення військових конфліктів та воєн останнього часу я помітив цікаву тенденцію: військовий конфлікт стає війною в крайньому випадку тоді, коли світова спільнота вже не має іншого варіанту реакції. Зазвичай країни, що не беруть участі в конфлікті, з радістю йдуть за риторикою потенційно сильної країни, типу "ну, хочете "військовий конфлікт" – хай буде, вам все одно це вивозити". Але коли суперечка заходить в глухий кут – починається розбір.

Сучасна інформаційна війна не залишає тих, хто програв повністю, а з іншого боку, залишає агресору шанс виправдатися або постфактум спробувати змінити кут погляду на історію.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Наприклад, "кіпрський конфлікт" між двома етнічними спільнотами на острові, а фактично – турецька окупація частини острівної країни – подається російськими, турецькими та "дружніми до них" медіа як "кіпрське питання", заперечуючи агресивну роль Туреччини в подіях 70-х років. А сама Туреччина подає військову операцію як порятунок турків-кіпріотів від етнічних чисток. У підсумку фактично – війна, на папері – будь-що, окрім війни.

Суто за визначенням різниця невелика, англомовні джерела в принципі дуже рідко використовують слово "war" (війна), частіше "military conflict" (військовий конфлікт, збройний конфлікт чи воєнний конфлікт). Найголовніше, що відрізняє ці речі, – це список цілей, що ставляться перед конфліктуючими сторонами та територія. Але, наприклад, карабаський конфлікт, який все більше джерел називають війною, не розповсюдився на всю територію якоїсь із держав, що конфліктували, та не змінив політичний устрій жодної з країн, якщо не брати до уваги утворення самопроголошеної "республіки Арцах".

Якщо дивитися із цього боку, то військовий конфлікт з росією ще із 2014 року на території нашої країни – вже міг би називатися війною. Але й тут "є моменти", адже росія не визнавала свою участь, а роспропаганда називала конфлікт внутрішнім. То що, виходить, все залежить від визнання чи невизнання своєї агресії? Виходить, агресор має сам сказати: "Так, у нас війна", і тільки тоді світова спільнота це визнає?

До сьогодення. Ми чітко бачимо ознаки війни:

• спроба зміни політичного устрою;
• бойові дії по всій території;
• розрив дипломатичних відносин.

Але для чого це визнання війни війною та що воно дає? Майже нічого, адже на репарації після перемоги ми можемо розраховувати і після війни, і після військового конфлікту, але тоді треба розбити противника повністю або поставити його в умови неможливості ведення бойових дій. Частина українських дипломатів, з якими мені вдалося поспілкуватися, дійсно не визначають особливої різниці в тому, як називати нашу війну з росією, але слушно зауважують, що слово "війна" має більший емоційний тон та різкіший для сприйняття контекст.

Для міжнародних судів немає різниці в цих двох визначеннях, адже для судів важливі докази, а не суб’єктивне сприйняття ситуації. Натомість для політики – це важливо і про це свідчить нещодавній медійний скандал, стосовно нібито заборони до вжитку у Секретаріаті ООН термінів "війна" і "вторгнення" відносно дій росіі в Україні. Але це було швидко спростовано речником генерального секретаря ООН та членами організації. Для чого це?

Скидається на те, що російська інформаційно-пропагандистська спільнота активно втручається в процес визнання своїх дій агресією в Європі, свідомо маніпулюючи поняттями та нівелюючи суспільно-політичне значення процесів, применшуючи та намагаючись показати, що європейські країни нібито не бачать "нічого такого" в діях рф в Україні.

Але європейська цивілізована спільнота на це швидко реагує, адже дії агресора виходять за рамки навіть звичайної (як би там не було) війни.

Отже, зовсім не важливо, як саме називати війну, головне – знати, що це війна, та єднатися для перемоги в ній, а дипломатія та міжнародне право спрацюють так, як мають спрацювати.