Сергій Пономаренко
У мирні часи сюди приїжджали для оздоровлення та відпочинку – курорт відомий своїми мінеральними джерелами. А нині тисячі українців шукають тут прихистку від війни. Кого і за яких умов заселяють? Чи вистачить усім місця та ресурсів селища? З якими проблемами зіткнулася Східниця через масовий потік біженців? Чи всі чоловіки стають на облік у військкомат і до яких робіт їх можуть залучати? Чи вистачає охочих допомагати і як багато тих, хто приїхав відпочивати й розважатися під час війни? Про все це сайт "Сьогодні" розпитав у селищного голови смт Східниця Івана Піляка.
Селище заповнене, але заселяють усіх
– Зараз селище заповнене. Ми порахували, у Східниці вже більше 13 тисяч вимушених переселенців. А взагалі по громаді – близько 14 тисяч. Але постійно є певна міграція, тому що одні, наприклад, приїжджають переночувати і далі їдуть, а хтось зупиняється на більш тривалий період. Нині в готелях і приватних садибах постійно перебувають у середньому 12 тисяч вимушених переселенців – при місцевому населенні в 2100 осіб. Ми колись рахували, що у Східниці максимум може перебувати від 7,5 до 8 тисяч людей у піковий сезон – липень-серпень. А коли ми зараз порахували, то зрозуміли, що потужності курорту трохи недооцінили. Мені здається, що не відмовляють нікому. Десь господарі посуваються, облаштовують місце для ночівлі. Можливо, 2-3 дні й доведеться трішки потіснитися, а потім хтось їде на Закарпаття, хтось – у Польщу, з’являються місця, люди розселяються в кращі умови.
Ціна комуналки, повна вартість чи безкоштовно: скільки коштує "пересидіти" війну?
– У Східниці не було випадків підняття цін. І вартість проживання, яка була встановлена до війни, в принципі залишилася на тому ж рівні. Ті люди, які можуть собі дозволити проживання в дорожчих готелях, зупиняються в дорожчих готелях (від 900 гривень за номер на добу – ред.).
А потім шукають, де їм поселитися дешевше, змінити готель або, можливо, кудись переїхати. Така внутрішня міграція поширена і в сусідніх Моршині чи Трускавці. А ті, наприклад, що приїжджають із Харкова, і не мають коштів, можуть скористатися чат-ботом, де люди пропонують житло – за гроші і безплатно. Тих, хто готовий поселити в себе людей безплатно, справді багато. Але варто розуміти, що, наприклад, борги за газ ніхто ж не скасує. Ви ж не заселите людей і не виключите їм газ, бо, мовляв, не зрозуміло, що там далі буде. Тому якщо хата стоїть порожня, господарі готові заселити людей, але за умови, якщо вони заплатять за газ, за воду, за світло.
Місто Борислав, що за 15 км від Східниці, теж пропонує свої квартири, кімнати, будинки. Розселяють людей і в усіх довколишніх селах. У школах розгорнуті пункти тимчасового перебування з теплопостачанням, харчуванням та всім необхідним. Комусь потрібно отримати якусь довідку, комусь бракує одягу, ліків чи дитячого харчування – з усім цим можемо допомогти. Якщо місць катастрофічно не вистачатиме, є варіант, наприклад, із кабінетом фізики у школі, де стоїть 8 ліжок. Можна збудувати другий поверх, як у солдатських казармах. І тоді спальних місць уже буде 16. А якщо трохи потіснитися, то може бути й 30. Не хотілося б вдаватися до таких крайнощів, але завжди вихід можемо знайти.
Потужності села не витримують навантаження
– Щодня у нас трапляються якісь аварії. Тому що, наприклад, споживання води було 1000 кубів за 6 годин, то зараз ця цифра зросла умовно в півтора рази. Не витримують мережі, десь воно рветься. Щодня доводиться щось ремонтувати. Але поки все працює і критичних проблем немає. Але навіть якщо, наприклад, щось трапилося – пропало світло чи газ, то ми все одно людей забезпечуємо теплом. Як мінімум – теплом. Плюс ми можемо щось зварити їсти, тому що то все на автономній електриці.
Спочатку з такою великою кількістю біженців були й певні проблеми з продуктами. Приміром, надвечір полиці в усіх магазинах Східниці були порожніми. Найбільше бракувало товарів першої необхідності, але зараз цю ситуацію врегулювали. Бензину на заправках теж вистачає, але продають максимум по 20 літрів в одні руки.
Чоловіків заселяють, але треба стати на облік у військкоматі
– На сьогодні алгоритм такий: усі поселяються і відразу подають нам дані – хто, коли і де зупинився. І це правильно. По-перше, ми будемо знати, скільки в нас всього людей і скільки нам треба продуктів. По-друге, у нас же в країні війна. І місцеві жінки запитують, чому наші чоловіки їдуть воювати, а інші виїжджають і ховаються в Західній Україні? Як це виглядає? Тому ухвалили таке рішення: приїжджайте, але реєструйтеся у військкоматі, що ви тут, на місці. І там уже будуть розбиратися й виконувати свою роботу. Це не означає, що вас одразу заберуть на війну, коли ви станете на облік. Зараз в основному мобілізують тих, хто воював з 14-го року. І тих, які йдуть добровольцями. Охочих удосталь. Але з тими, хто живе у Східниці за гроші, досить складно. Ми не можемо відстежити всіх, хто не з`явився у військкомат. Але й переночувати ніхто, звісно, не відмовить. Тих, кого ми повністю взяли на своє утримання, залучаємо до громадських робіт. Наприклад, біля школи поколоти і поскладати дрова чи плести сітки.
Охочих допомагати більше ніж потрібно
– Щодня люди приходять, реєструються і дають інформацію про те, як саме готові допомагати. Звісно, таких серед біженців не 100%, але все одно багато. Наприклад, мають автомобіль, можуть тимчасово віддати його в користування. Або, приміром, чоловік каже:
"Мені 64, в армію не йду, але все життя пропрацював зварювальником, долучіть мене до роботи".
Але ми не маємо таких обсягів роботи, як наприклад, у Львові. У масштабах міста потреби в допомозі, звісно, значно вищі. Якби нам привезли якогось металу і сказали варити для армії, наприклад, їжаки. То я знаю, що в мене є 10-15 осіб, які готові за це взятися. Багато людей приходять до мене й кажуть:
"Ми маємо зброю. Маємо дозвіл на неї. Якщо треба буде щось допомогти, ми готові".
Спочатку, звісно, був безлад, бо ніхто не розумів, що саме потрібно. Але всі старалися якось допомогти. Тепер формуємо списки. Наприклад, готуємо сухі пайки для військових. І люди вже розуміють, що треба принести, вони принесли, ми виготовили там 200 сухпайків і відвезли у військову частину.
Кому війна, а кому – розваги й нажива
– Алкоголь зняли з продажу. Поліція щодня патрулює вулицями, перевіряє, чи дотримуються заборони. Контролюють також громадські організації. Є піші патрулі. Виявили місце, де торгували самогонкою. Усе вилили. Також зловили тих, хто продає горілку в магазині. Попросили прибрати з прилавків. Вони прибрали, і більше сигналів звідти не надходило. Але є інша ситуація. Наприклад, приїхала машина з Києва. В багажнику привезли з собою ящик коньяку. Заселилися, десь там у Петра. Ну війна війною, а в нього, наприклад, день народження. От вони й витягнули ту пляшку, з’їли шашлика. Життя ж не зупинилося. Перший шок проходить, люди хочуть повернутися до звичайного життя. Але щоб масово розважалися, я не можу стверджувати. Можливо, десь і є такі випадки, якщо наші люди про це говорять. Але ж місцеві й самі можуть ті забаганки підтримувати. Приміром, біженці ж не привезуть із собою того чана, щоб потім його напалити?
Щодо тих вимушених переселенців, які надто вибагливі в харчах, одязі, умовах проживання – я б не сказав, що такі випадки є масовими у нас у Східниці. Люди є різні. Усі на нервах, усі збуджені. Можливо, вони десь і перегинають палицю. Але я б не загострював увагу на цьому.
Створюють затори та заважають проїзду гуманітарки: самовільних блокпостів більше не буде?
– Люди хочуть себе захистити, але не знають як. Будують блокпости, але ж ми не захистимо себе самим лише блокпостом і з палицею в руках, ми не вміємо правильно його будувати і ми не є професійними військовими.
Тому всі самовільні блокпости ми розібрали, залишили тільки один у районі, де чергують військові й поліція, які мають право перевіряти багажники. Вони спостерігають за всіма машинами, які проїжджають. І долучили чоловіків-добровольців до нічних патрулювань під час комендантської години. Усі ж думали, що якщо вони будуть стояти на блокпосту, то їх в армію не заберуть. Але це не так. Хоча завжди є люди, які не підуть на війну, які не вміють воювати, які мають страх. Також є хитрі, які знайдуть вихід, як це оминути. Зараз, якщо боїшся йти на фронт, то ніхто тебе змушувати не буде. Адже є велика кількість охочих стати на захист своєї країни. І на цей момент вони закривають потреби армії. Військкомати укомплектовані.
Щодо диверсантів – поки що у Східниці їх не виявляли. Ловили лише тих, які намагалися щось малювати. Можливо, то були якісь навідники або хлопці просто вирішили побавитися. Насправді перевірити абсолютно всіх, хто сюди приїжджає, нереально. Звісно, можуть заїхати якісь люди з проросійськими поглядами. Але поки що боятися немає чого. Це ж яким треба бути відважним, щоб приїхати сюди, до бандер (ред.- Сміється) і намагатися щось говорити проти України чи вихваляти Путіна? Поки таких сміливців я тут не зустрічав. Сподіваюсь, і не зустріну.
Споживча інфляція
Облікова ставка
Офіційний курс євро
Офіційний курс долара
Міжнародні резерви
Головні теми