Сергій Пономаренко
У часи війни все загострюється. Мирні жителі, військові, волонтери — кожен веде бій на своєму фронті. Як і воєнні кореспонденти, котрі вирушають у найбільш гарячі точки, щоб, ризикуючи життям, показувати правду усьому світу.
Кореспондент телеканалу "Україна" Євген Назаренко вважає, що робота воєнкора хоч і небезпечна, але проста. Євген висвітлює події війни, яку розв’язала Росія проти України, показує злочини країни-агресора і фіксує ту силу і добро, які демонструє українська армія та український народ.
— Євгене, розкажіть, будь ласка, які умови роботи військового кореспондента у війні Росії проти України?
— Умови абсолютно військові, і для мене не нові, тому що я майже всю війну пропрацював на Донбасі. Єдине, що складно було повірити, що ця війна не десь за 700 км, а вже майже біля твого дому. Тому що недавно ракета розірвалася за метрів 700-800 від нашого дому, влучила в сусідній будинок. А так умови абсолютно ідентичні тому, чим я займався на Донбасі — це робота з військовими, це фіксування злочинів російської федерації, це та сама тривожність і, звісно, трохи присутній страх, тому що і колеги вже страждають мої. Он і американського журналіста вбили, і мій колега з "Радіо Свобода" отримав контузію… Працювати дещо тривожно, але ти розумієш: якщо ти вже не на фронті, якщо ти не тримаєш в руках зброї, ти маєш хоча б робити все на своєму інформаційному фронті. Власне, цим я себе заспокоюю і це мене спонукає їздити в усі небезпечні місця. Тому що я знаю, що можу усій Україні, а в деяких випадках і всьому світу показати, що російська федерація робить з моєю країною. В принципі, умови роботи нормальні, інколи військові пускають тебе, інколи не пускають тебе, інколи стріляють по тобі, інколи ні. Умови, з якими стикається кожен військовий кореспондент.
— У чому складнощі такої роботи? Що дається важче?
— Уже все дається нормально — як журналісту. Як людині, найважче те, що ти ніколи не знаєш, що буде з твоїми рідними, які лишилися в столиці. І поки ти десь в роз’їздах, не дай Бог, прилетить десь якийсь снаряд чи ракета в них. Складно було також перші дні війни, коли я не дуже розумів, що відбувається, коли почали летіти ракети по всій Україні. Був страх, і ти не знав, куди воно все піде. Але зараз, коли ти бачиш, що війна завдяки Збройним силам України зупинилася на рубежах, то ти просто продовжуєш працювати.
Робота військового кореспондента дуже проста. Вона небезпечна, але проста — по факту, ти просто їздиш і фільмуєш війну. Небагато треба творчого підходу. Ти просто їдеш туди, де гаряче, і знімаєш те, що ти бачиш. Бачиш якісь руйнування, чи бій Збройних сил з окупантом — знімаєш їх. Усе дуже просто, але тебе можуть вбити. Це така зворотна сторона.
— Євгене, що вас неприємно дивує і приємно вражає? Можливо, надихає?
— Що неприємно вражає — звісно, це трагедія в Україні, смерті військових та цивільних людей. Обурює тактика російської федерації, яку вони використовують на кожній війні: якщо в них не виходить військовим шляхом, вони починають геноцид населення країни, в якій вони воюють. Але той опір, який чинить Україна, і попри всі травми і смерті, не здається, тільки стає зліша — це надихає робити будь-що від мене залежне.
Мене вражає, як увесь український народ піднявся у боротьбі проти агресора. Можливо, це такі банальні речі, які всі і так кажуть, але це насправді вражає і надихає. Коли бачиш черги у військкомати, бачиш волонтерів, чи тих самих трактористів, які крадуть військову техніку Росії. Коли ти бачиш херсонців та мелітопольців, які виходять з прапорами України на танки — це максимально вражає і надихає тебе робити свою роботу. Якщо вже людина вийшла з прапором, голими руками на танк, який в тебе варіант не поїхати на зйомку в небезпечне місце? Жодного.
— Що б хотіли сказати своїм колегам з іноземних ЗМІ?
— Іноземних кореспондентів, насправді, тут і так багато працює, увесь світ! Сюди їздять люди, які вже бачили не одну війну і можуть на власні очі побачити, що російська федерація коїть з Україною. Головне — називати речі своїми іменами. І я вдячний, що іноземні ЗМІ так і роблять: називають війну війною, російську агресію — російською агресією. Після смерті американського колеги хочу передати своїм іноземним колегам прохання не легковажити цю роботу, у нас тут справді страшна війна, з авіабомбардуваннями, ракетами. Треба бути обережнішими і не намагатися знімати російських військових, як робив той журналіст, який загинув, росіяни не жаліють нікого, марно думати, що якщо ви з іншої країни, тут є дві сторони, "я можу і там, і там познімати" — нє. З українською армією проблем не буде, а от росіяни можуть тебе просто вбити. Це країна-терорист, і їм байдуже, чи ти цивільний, чи журналіст. Будьте обережні, вдягайте бронік і каску!
— Як би ви описали цю війну одним словом?
— Це слово "знову". Знову до нас прийшли росіяни, знову вони хочуть нас знищити. Знову росіяни прийшли загарбати нашу територію. І це буде тривати, допоки ми остаточно не вирішимо з ними питання, поки остаточно їх не переможемо.
Споживча інфляція
Облікова ставка
Офіційний курс євро
Офіційний курс долара
Міжнародні резерви
Головні теми